This article is available in the Ukrainian language only:
Юридичний журнал #4/2006
Юридичний журнал #4/2006
Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / Я.М. Шевченко, Ю.Л. Бошицький, А.Ю. Бабаскін, М.В. Венецька, І.М. Кучеренко та ін. – К.: Інститут держави і права ім. Корецького НАН України, 2005. – 456 с.
Колективне монографічне дослідження актуальних проблем цивільного права і цивільного процесу в Україні є науковою роботою, що піддає ґрунтовному аналізу ряд принципових проблем у світлі сучасних досягнень теорії приватного права.
Значний інтерес у рецензованій монографії становить перший розділ, присвячений загальнотеоретичним проблемам цивільного права України (автор Я.М. Шевченко), питанням захисту цивільних прав (автор О.М. Малявко) та стану сучасної цивільно-правової кодифікації в Угорщині (автор Біро Дердь).
Досліджуючи ступінь і значення цивільного права в системі права України, Я.М. Шевченко фундаментально аналізує сучасні проблеми правовідносин власності та здійснення права власності в Україні щодо різних його суб’єктів.
Ідеться про справді гостру й актуальну проблему, що потребує розв’язання як у теорії, так і законодавстві. Автор досліджує ці питання, виходячи із принципових підстав захисту інтересів і прав людини, правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин, заснованого на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що передбачає найбільш повне регулювання економічних відносин, які виникають між учасниками цивільного обігу, самими ними на власний розсуд – на засадах приватного права.
На наш погляд, Я.М. Шевченко дещо абсолютизує значення закону в сучасній системі права, зазначаючи, що „саме закон і законодавство як втілення законів мають стати будівельним матеріалом системи права” (стор. 21). Правова держава ґрунтується на засадах верховенства права, а не верховенства закону. Разом із тим, автор цілком аргументовано доводить, що „становлення нової правової системи в Україні вже од самого початку крило в собі зерна істотних суперечностей, крихкості, відсутності єдиного стрижневого напряму” (стор. 19). Автор ґрунтовно аналізує теоретичні проблеми, що виникли в сфері цивільно-правового регулювання із прийняттям нового цивільного законодавства (нормативна основа приватного права; кодифікаційні процеси; принципи класифікації юридичних осіб; принципи задоволення інтересів кредитора; поняття договору; посилення захисту майнових та особистих прав особи; давність та інші строки у цивільному праві ; компенсація моральної шкоди та інше). Можна дискутувати щодо запропонованих автором варіантів розв’язання тих чи інших проблем, але не виникає сумніву в тому, що на сьогоднішній день наведені проблеми є найважливішими із тих, що виникли не тільки в теорії, але й гостро постали в судовій практиці, – і з якими наразі пов’язується подальший розвиток цивільного законодавства України.
Главі I цієї монографії є притаманною глибока аргументація запропонованих висновків, доступність сприйняття, коректність щодо інших точок зору. Я.М. Шевченко досить аргументовано полемізує із юристами, що дотримуються інших поглядів із тих чи інших питань, приватноправового регулювання.
У главі IV монографії „Забезпечення прав кредиторів у процедурі банкрутства” (автор Велецька М.В.) докладно та комплексно розглядається правове регулювання інституту банкрутства в законодавстві України. Зазначене наукове дослідження є актуальним з огляду на значне поширення застосування механізму банкрутства в економіці України. Автор пропонує критичний огляд положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів із питань банкрутства, а також надає пропозиції щодо їх вдосконалення.
Цікавим та змістовним є розгляд автором правового становища кредиторів, включаючи заставних кредиторів, податкових органів та кредиторів із речовими вимогами до банкрута. Заслуговують на увагу і пропозиції автора щодо внесення до законодавства про банкрутство змін, які б надавали можливість хоча б на стадії ліквідації враховувати інтереси кредиторів із речовими вимогами до банкрута, а також зобов’язували б боржника після порушення провадження у справі про банкрутство чи після проведення підготовчого засідання, письмово інформувати своїх кредиторів, всі контролюючі органи, незалежно від розмірів та виду зобов’язань перед ними, стосовно того, що відносно нього порушується провадження у справі про банкрутство та ін.
Разом із тим, враховуючи, що автор предметом свого дослідження вважає здійснення провадження господарськими судами справ про банкрутство, певним недоліком є відсутність аналізу судової практики із цього питання. З іншого боку, цікаві й теоретично обґрунтовані пропозиції, на жаль, недостатньо ілюструються практичними прикладами.
В умовах розвитку в Україні ринку фінансових послуг, поширеного застосування договорів банківського вкладу банками та кредитними спілками, оновлення цивільного законодавства в Україні – актуальною та цікавою є глава V монографії „Правове регулювання договору банківського вкладу в цивільному законодавстві України” (Бабаскін А.Ю.). У цій главі автором змістовно, з урахуванням норм Цивільного кодексу України та діючих в Україні банківських правил, комплексно розглядається правове регулювання договору банківського вкладу, включаючи: поняття договору банківського вкладу, його сторони та форму, правове регулювання порядку внесення та повернення банківського вкладу, проценти за договором банківського вкладу, види договору банківського вкладу, забезпечення повернення банківського вкладу.
Немає сумніву в тому, що наукове дослідження договору банківського вкладу є вкрай потрібним і своєчасним для забезпечення захисту прав та інтересів сторін договору банківського вкладу, приведення законів України у відповідність до норм Цивільного кодексу України та вдосконалення банківських правил. Актуальність наукового дослідження договору банківського вкладу також підтверджується наданням аналізу правового регулювання забезпечення з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та держави повернення банківських вкладів власникам, що є вкрай гострим, а подеколи – і досить соціальним питанням (у випадках виникнення у банків певних фінансових труднощів). Водночас, на наш погляд, автором надто докладно розглядаються конкретні відомчі банківські правила. Глава була б ще цікавішою за умови розгляду автором дискусійного у науковій літературі питання щодо правової природи готівкових та безготівкових коштів, що вносяться вкладником в якості вкладу.
У главі VI монографії „Правове положення непідприємницьких юридичних осіб приватного права” (автор Кучеренко І.М.) автором докладно та комплексно розглядаються види організаційно-правових форм непідприємницьких юридичних осіб приватного права, правове положення непідприємницьких кооперативів, громадських товариств. Це наукове дослідження є змістовним, цікавим та актуальним, оскільки ґрунтується на аналізі нового Цивільного кодексу України та чинного законодавства України, а також спрямовується на його вдосконалення. Особливої уваги, на наш погляд, заслуговує пропозиція автора щодо запровадження в Україні такої форми юридичної особи як некомерційне партнерство. Водночас, праця була б ще цікавішою для науковців та практиків за умови розгляду автором правового становища об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та некомерційних партнерств.
Цікавим є розділ IV „Право інтелектуальної власності в системі цивільного права” (автори Ю.Л. Бошицький, Т.С. Демченко, Чечі Дердь, Ковач Жолт). Разом із тим, незважаючи на детальний аналіз питань щодо правової охорони інтелектуальної власності в Угорщині, зокрема, таких об’єктів як торговельна марка і ноу-хау, в роботі є відсутнім аналіз законодавства у зазначеній сфері, а також аналіз законодавства інших країн Європи. На наш погляд, занадто деталізуються питання і щодо аналізу директив Євросоюзу в сфері інтелектуальної власності. Незрозумілим є відсутність аналізу багатої судової практики щодо порушень у сфері інтелектуальної власності в Україні.
Підсумовуючи, слід зазначити, що деякі положення монографічного дослідження не є безспірними і мають стати предметом наукової дискусії. Однак, попри те, що монографія відповідно до її назви є соціальним науковим дослідженням, існують всі підстави говорити про появу дослідження, яке охоплює основні проблемні питання цивільного права та цивільного процесу. Рецензована робота, здійснена під керівництвом та за відповідального редакторства академіка АПН України Я.М. Шевченка, належить до найбільш помітних явищ у сучасній українській цивілістичній науці. Вона є корисною для науковців, практиків, законодавців, а також усіх, хто цікавиться сучасними актуальними питаннями цивільно-правового регулювання.