Publication

Перспективи отримання відшкодування за злочини, вчинені російськими військовими, в інституціях ООН

27/04/2022

Markiyan Bem

Senior Associate, Attorney-at-Law

Data Privacy,
ECHR case-law,
White Collar Crime

У попередній статті ми проаналізували перспективи отримання відшкодування за злочини, вчинені російськими військовими, у Європейському суді з прав людини. Попри низку застережень вказана інституція залишається, на нашу думку, дієвим механізмом захисту прав, що гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, у міжнародному праві існують інші механізми, звернувшись до яких, скаржник може розраховувати на отримання компенсації за шкоду, спричинену порушенням його прав чи прав третіх осіб.

Деякі інституції розглядають звернення лише від держав, як наприклад Міжнародний суд ООН. Однак, є й інші, які можуть також приймати скарги від фізичних осіб. Станом на сьогодні ООН включає декілька таких інституцій. Зокрема йдеться про Комітет з прав людини, Комітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок, Комітет проти катувань, Комітет з ліквідації расової дискримінації, Комітет з прав людей з інвалідністю, Комітет з питань насильницьких зникнень, Комітет з економічних, соціальних і культурних прав та Комітет з прав дитини.

Лише деякі з цих комітетів компетентні розглядати порушення такого характеру, як ті, що здебільшого вчинялися російськими окупантами в Україні. Йдеться, наприклад, про Комітет з прав людини, Комітет проти катувань, Комітет з питань насильницьких зникнень, Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (наприклад, питання житла). Однак, не кожен з цих комітетів повноважний розглядати скарги фізичних осіб, подані саме проти росії, адже для цього зазвичай потрібна окрема згода цієї держави.

З урахуванням усіх вказаних застережень із усіх перелічених інституцій залишаються Комітет ООН проти катувань та Комітет ООН з прав людини. Саме на них ми і зупинимося у даній статті.

Комітет ООН проти катувань

Вказана інституція діє на підставі Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (далі – «Конвенція проти катувань»). Відповідно до Конвенції проти катувань, Комітет володіє повноваженнями розглядати індивідуальні повідомлення осіб, які стали потерпілими внаслідок порушення положень Конвенції.

Для того, щоб Комітет мав повноваження розглядати повідомлення від фізичної особи, держава має спершу визнати компетенцію комітету. Станом на 2022 рік Україна і росія таку компетенцію визнали, відтак Комітет повноважний розглядати скарги на порушення Конвенції проти катувань, що мали місце в ході війни в Україні.  

1. Які питання розглядаються Комітетом

Комітет розглядає, серед іншого, будь-які питання, пов’язані з катуванням, якщо воно вчиняється представниками держави, за їх підбурюванням чи з їх мовчазної згоди. Сюди належать не лише випадки вчинення катування, а й ефективність розслідування державою таких інцидентів та якість законодавства, покликано протидіяти катуванню та забезпечувати притягнення до відповідальності осіб, які його вчинили.

2. Хто може звернутися з повідомленням

Відповідно до Конвенції проти катувань, звертатися з повідомленням до Комітету можуть: 1) приватні особи (це може бути безпосередньо особа, права якої були порушені, або ж представник особи на підставі довіреності, а також без такої довіреності з аргументованим поясненням чому така довіреність не може бути отримана); 2) держава (зі скаргою на іншу державу-учасницю); 3) якщо Комітет одержує вірогідну інформацію про систематичне застосування катувань на території держави-сторони. У такому випадку Комітет може звернутися до такої держави з пропозицією співпрацювати у розгляді інформації про систематичні катування.

Також, варто наголосити на тому, що особа може подати повідомлення до Комітету проти країни, під юрисдикцією якої вона знаходилася під час порушення. В цьому контексті варто зауважити, що станом на сьогодні складно встановити чи особа, будучи громадянином України та перебуваючи на території України, зможе подати повідомлення щодо росії, внаслідок дій представників якої вона постраждала. Практики з цього приводу не так уже й багато. Єдиними справами, у яких особа скаржилася на порушення її прав проти держави, громадянином якої вона не була – це справи про депортацію. При цьому такі особи законно перебували на території такої держави. При цьому, на офіційному сайті ООН в розділі щодо індивідуальних повідомлень осіб (https://www.ohchr.org/en/treaty-bodies/individual-communications#proceduregenerale) не зазначено, що особа має бути громадянином держави, проти якої скаржиться, або повинна перебувати на території такої держави.

Разом з тим, у випадку України особи, які зазнали катувань з боку російських військових очевидно перебували або під їх фізичним контролем або на території, що контролювалася російськими військовими. За таких обставин, на нашу думку, особа безперечно може вважатися такою, що перебуває під юрисдикцією держави агресора.

3. Строки розгляду повідомлень

Згідно з довідкою, підготовленою Верховним комісаром з прав людини Офісу Організації Об'єднаних Націй, розгляд повідомлення може тривати від 1 до 2 років. В жодних офіційних документах не встановленні обмеження щодо строків розгляду таких повідомлень. (див. більш детально: https://www.ohchr.org/sites/default/files/Documents/HRBodies/TB/23FAQ.pdf). Разом з тим,  як показує практика (див. п. 6 нижче), в цілому розгляд повідомлень займає 3-4 роки. Тобто з початку звернення особи з повідомленням про порушення її прав до Комітету і до винесення Комітетом рішення, яке містить рекомендації для держави щодо відновлення прав особи та компенсації проходить від 3 до 4 років.

Після цього, державі дається 180 днів для виконання рекомендацій. В залежності від добросовісності виконання рекомендацій тривалість справи може бути подовженою. Тобто, якщо держава не виконала або неналежним чином виконала рекомендації Комітету, з державою розпочинається діалог і справа буде відкритою доки держава не виконає рекомендації. У такому випадку тривалість буде дещо довшою.

4. Доказова база та вимоги до повідомлення

Повідомлення щодо порушення Конвенції проти катувань має містити таку інформацію: 1) основна інформація про порушення; 2) назву держави, проти якої подається така заява; 3) хронологічний перелік фактів, на яких ґрунтується скарга; 4) права, викладені в Конвенції проти катувань, які, як стверджують, були порушені; 5) будь-які потенційні засоби правового захисту, які скаржник хотів би отримати, якщо Комітет встановить порушення Конвенції. Вся ця інформація відображається у стандартній формі, яку можна знайти за посиланням: https://www.ohchr.org/en/documents/tools-and-resources/form-and-guidance-submitting-individual-communication-treaty-bodies

Відповідно до п.2 статті 22 Конвенції, Комітет вважає неприйнятним повідомлення, якщо воно 1) є анонімним; 2) є результатом зловживання правом на подання такого повідомлення; 3) є несумісним з положеннями Конвенції.

Також, згідно з п.5 статті 22 Конвенції, Комітет не розглядає повідомлення, у випадку якщо: 1) висвітлене питання розглядається або розглядалося за іншою міжнародною або регіональною процедурою; 2) не було використано всіх національних засобів захисту, однак це правило не застосовується у випадку якщо застосування цих засобів невиправдано затягує допомогу й навряд надасть ефективну допомогу особі, яка є потерпілою внаслідок порушення Конвенції.

5. Яке рішення може прийняти Комітет за результатами розгляду скарги?

Комітет може рекомендувати різні види засобів правового захисту для усунення порушень прав людини. Найпоширенішим є компенсація. Комітети можуть також рекомендувати звільнення, розслідування, повторний судовий розгляд, заміну смертного вироку тощо. Коли Комітет робить висновок про порушення прав особи, державі пропонується надати протягом 90 днів інформацію про заходи, які вона вжила для виконання рекомендацій. Після цього, відповідь держави передається заявнику для коментарів. Якщо держава-учасниця не вживає відповідних заходів, справа залишається на розгляді Комітету. Таким чином, з державою-стороно триває діалог, і справа залишається відкритою до тих пір, поки не будуть вжиті задовільні заходи. Інформація, пов’язана з виконанням рекомендацій комітетів, не є конфіденційною, а засідання, під час яких ця інформація обговорюється, є публічними.

6. Практика

У підсумку якщо проаналізувати рішення Комітету, то можна дійти таких висновків стосовно результатів розгляду справ.

По-перше, тривалість розгляду повідомлень на практиці триває приблизно 3-4 роки (див. для прикладу справи за посиланнями:

https://tbinternet.ohchr.org/_layouts/15/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CAT%2fC%2f68%2fD%2f818%2f2017&Lang=en, https://tbinternet.ohchr.org/_layouts/15/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CAT%2fC%2f71%2fD%2f858%2f2018&Lang=en, https://tbinternet.ohchr.org/_layouts/15/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CAT%2fC%2f71%2fD%2f843%2f2017&Lang=en, https://tbinternet.ohchr.org/_layouts/15/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CAT%2fC%2f67%2fD%2f854%2f2017&Lang=en).

По-друге, за результатами розгляду у випадку встановлення Комітетом порушення прав, передбачених Конвенцією, Комітет зобов’язує державу, в тому числі, виплатити потерпілій особі компенсацію, а також вжити інших заходів для відновлення прав особи (зокрема, це може бути проведення ефективного досудового розслідування), про результати чого повідомити Комітет протягом 90 днів з моменту винесення рішення (див. справи вище). Очевидним недоліком є те, що Комітет не вказує конкретний розмір компенсації.

Комітет з прав людини

Відповідно до положень Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (далі – «Протокол»), Комітет з прав людини володіє повноваженнями розглядати індивідуальні повідомлення осіб, чиї права, гарантовані Пактом, були порушені.

1. Які права гарантовано протоколом?

Комітет розглядає скарги на порушення прав особи, передбачених Міжнародним пактом про громадянські та політичні права та свободи. Сюди належать, серед іншого, право на життя, заборона катування та жорстокого або нелюдського поводження, заборона рабства та работоргівлі, право на свободу та особисту недоторканість, право на свободу думки тощо. Саме вказані права найчастіше порушувалися в ході російської агресії. 

2. Доказова база та вимоги до повідомлення.

Відповідно до Протоколу, заява вважається неприйнятною у випадку якщо 1) не були вичерпані всі національні засоби захисту, однак це правило не діє у випадку, якщо застосування таких засобів невиправдано затягується; 2) повідомлення є анонімним; 3) повідомлення становить собою зловживання правом; 4) повідомлення несумісне з Пактом; 5) порушення, викладені у повідомленні вже розглядалися цим Комітетом або розглядаються або розглядалися за іншою міжнародною або регіональною процедурою. Повідомлення викладається в письмовому вигляді шляхом заповнення відповідної стандартної форми, посилання на яку надано вище.

3. Строки розгляду повідомлення

Згідно з довідкою, підготованою Верховним комісаром з прав людини Офісу Організації Об'єднаних Націй, розгляд повідомлення може тривати від 1 до 2 років. Разом з тим, в жодних офіційних документах не встановлено обмежень щодо строків розгляду таких повідомлень. Проте Комітет з прав людини має велику кількість скарг, і відповідно до цього договору процедура зазвичай займає більше часу (див. більш детально https://www.ohchr.org/sites/default/files/Documents/HRBodies/TB/23FAQ.pdf).

Щодо питань доказової бази та природи рішень, що виносяться Комітетом, то вимоги тут такі ж, як і у випадку Комітету проти Катувань (див. в п.3-4 Розділу І вище).

4. Практика

Проаналізувавши низку рішень Комітету, можна дійти до таких висновків.

По-перше, загалом розгляд Комітетом повідомлень займає часто набагато більше часу, аніж вказано вище. Зокрема може йтися про 4-5 років на розгляд однієї справи (для прикладу див. рішення https://ccprcentre.org/files/decisions/127_Mexico_1_-_Disappearance.pdf, https://ccprcentre.org/decision/16938, https://ccprcentre.org/files/decisions/G1735409.pdf).

По-друге, при визначенні Комітетом порушення прав особи, зокрема порушення права на життя чи незаконне затримання Комітет надає державі-учасниці рекомендації стосовно усунення відповідних порушень та призначає особі відповідну компенсацію. Такі рекомендації Комітету держава має виконати протягом 180 днів та повідомити про результати Комітет.

Для прикладу  можна навести справу Мадіна Магомедова проти росії. Так, заявниця – громадянка Росії, яка подала повідомлення від свого імені та від імені свого брата, іншого громадянина Росії. Вона стверджувала, що держава-учасниця порушила її права за статтею 7 (катування та жорстоке поводження) і права її брата за статтями 6 (право на життя), 9 (1) (право на свободу і особисту недоторканість) і (5) (компенсація за незаконний арешт чи затримання) Пакту. Брат заявниці був заарештований російськими військовими у Грозному, Чеченська Республіка, у січні 1995 року. Пізніше того року заявниці повідомили, що її брата тримають у в'язниці в Ставрополі, але пізніше в 2000 році повідомили, що його там не тримали. Заявниця подала клопотання про відкриття кримінального провадження, однак її повідомили, що сплив строку давності. Подальші апеляції були відхилені. За результатами розгляду повідомлення Комітет визнав порушення зазначених вище статей і зазначив, що росія зобов’язана надати заявниці повну репарацію, в тому числі провести ефективне розслідування, повідомляти заявницю про результати такого розслідування, надати їй компенсацію, а також повідомити Комітет протягом 180 днів про результати вжитих заходів. (див. https://ccprcentre.org/decision/16938)

Висновки

На завершення слід зазначити, що Комітети ООН можуть розглядати повідомлення про порушення лише тих прав, які передбачені відповідними міжнародними документами. Якщо те чи інше право не передбачено в цих документах, то Комітети не мають повноважень розглядати скарги з приводу його порушення. У зв’язку з цим низка поширених порушень, вчинених росією в Україні, на жаль, не може бути предметом розгляду вказаних Комітетів. Наприклад, право власності не може розглядатися Комітетом з прав людини, якщо воно прямо не пов’язано з порушенням інших прав, передбачених Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, зокрема права не бути підданим дискримінації.

Все ж видається, що найбільш грубі порушення прав громадян України можуть бути предметом розгляду Комітетів ООН. Росія досі є членом вказаних Комітетів, а відтак повинна виконувати їх рішення (рекомендації).

Також, видається, що вказані Комітети загалом розглядають справи швидше за ЄСПЛ. При цьому, вони володіють схожими повноваженнями в частині тих зобов’язань, які вони можуть покладати на державу за результатами розгляду справи.

Очевидно, що наявність рішень Комітетів ООН створюватимуть позитивний прецедент при розгляді справ аналогічного характеру в інших міжнародних інституціях.

Автори: Маркіян Бем, старший юрист ЮФ Василь Кісіль і Партнери, Лілія Лавриченко, юристка ЮФ Василь Кісіль і Партнери

What's new?

Most important updates in your mail.

similar publications