Публікації

З 2014 року в Україні функціонує публічний Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або повʼязані з корупцією правопорушення. У цей Реєстр безстроково вносяться відомості про осіб, яких притягнуто до будь-якого виду відповідальності за діяння корупційного характеру: від несвоєчасного подання електронної декларації до одержання неправомірної вигоди. У юридичній спільноті за ним закріпилась усталена назва – «Реєстр корупціонерів».

У 2024 році до Єдиного державного реєстру було подано 1,2 млн електронних декларацій. Натомість протягом цього ж 2024 року НАЗК провело 715 повних перевірок декларацій – тобто перевірило лише 0,0059% від загальної кількості поданих за рік декларацій.

Напередодні Нового 2025 року НАЗК традиційно вирішило зробити декларантам подарунок під ялиночку. На жаль, мова іде не про цукерки, а про чергові розʼяснення у сфері електронного декларування.

До Єдиного державного реєстру щороку подається 600-900 тис. антикорупційних декларацій. Кожна із цих декларацій теоретично може стати обʼєктом повної перевірки НАЗК. У той же час, в Управлінні проведення повних перевірок НАЗК працює орієнтовно 30 співробітників. В умовах такого величезного розриву між кількістю декларацій та людським ресурсом для їх перевірки на перший план виходить логічне запитання – яким саме чином НАЗК обирає декларації, що йдуть на повну перевірку?

Як в Україні працює інститут цивільної конфіскації та в яких випадках держава може відібрати незаконні активи?

Нині в Україні налічується близько 700 тисяч субʼєктів е-декларування. Усіх їх обʼєднує одне — вони бояться повних перевірок НАЗК. Водночас, як свідчить практика, ці страхи часто зумовлені не стільки побоюванням звинувачень у корупції, скільки нерозумінням процедури перевірки декларації та її можливих наслідків.