19 грудня 2019 року у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт закону «Про внесення змін і доповнень до деяких законів України з метою вдосконалення цивільного законодавства» (реєстр. № 2635).
Цей звичайний, на перший погляд, законопроєкт містить норму, яка скасовує увесь кодекс – Господарський кодекс України (надалі – «ГК України») визнається таким, що втратив чинність.
Для когось така ініціатива може виглядати трагедією, а для когось – вирішенням багатьох проблем правозастосування і встановленням історичної справедливості.
Не вдаючись до теоретичних дискусій між «цивілістами» і «господарниками» стосовно існування господарського права як самостійної галузі права та доцільності існування ГК України, розглянемо з практичної точки зору, що буде, якщо скасують кодекс і яким чином перша в історії України декодифікація змінить життя юристів-практиків.
Які питання регулює ГК України?
Питання стосовно того, що ж саме регулює ГК України, може здатися досить примітивним. Однак юристу, який хоч раз у житті читав ГК України, відомо, що він містить десятки бланкетних норм, які по суті нічого не регулюють (не встановлюють жодних правил), а відсилають до Цивільного кодексу України (надалі – «ЦК України») та інших законів.
Скасування бланкетних норм та цілих «бланкетних» глав, зокрема, щодо захисту економічної конкуренції, регулювання цін, цінних паперів, корпоративних прав, іноземних інвестицій, банкрутства та інших питань, які вже давно врегульовані спеціальними законами України, на наше переконання, жодної проблеми не створює.
Якщо ж говорити про ті спеціальні норми, які містить ГК України і які, по суті, складають предмет регулювання цього кодексу, то тут варто виділити такі найважливіші практичні питання:
- Термінологія.
- Організаційно-правові форми суб’єктів господарювання та об’єднання підприємств.
- Регулювання окремих видів договірних правовідносин.
- Спеціальна позовна давність.
- Оперативно-господарські та штрафні санкції.
На окрему увагу також заслуговують норми ГК України, які регулюють приватноправові питання, котрі, на нашу думку, взагалі не потребують законодавчого регулювання, а на практиці лише створюють проблеми.
Наприклад, детальне законодавче регулювання порядку укладення господарських договорів. Для чого у відносинах, де діє свобода договору, імперативно встановлювати строк відповіді на отриманий від контрагента проєкт договору (20 днів) чи протокол розбіжностей?
Як застосовується ця імперативна норма під час придбання товарів через інтернет? Або чому основний договір треба укласти саме у певний імперативний строк після укладення попереднього (1 рік)?
Як забудовнику укласти попередній договір із орендарем приміщення до початку будівництва, якщо строк будівництва 3-5 років? Що таке «загальногосподарський інтерес» в умовах ринкових відносин? Він існує взагалі? Цей перелік можна продовжувати…
Наведені приклади «зайвого» правового регулювання демонструють, що деякі норми на практиці є шкідливими, оскільки обмежують свободу договору і цивільний обіг. Як наслідок, такі норми на практиці досить часто взагалі не застосовуються.
Враховуючи зазначене, усунення бланкетних норм та норм надмірного (зайвого) регулювання можна розглядати лише як позитивний наслідок визнання ГК таким, що втратив чинність.
Водночас, окрім позитивних наслідків скасування ГК України, зникнення цілого кодексу не може не утворити законодавчих прогалин в окремих питаннях.
Термінологія
ГК України містить визначення понять (господарська діяльність, господарські відносини, корпоративні відносини, суб’єкт господарювання), які покладено в основу інших актів. Окрім цього, ГК України визначає основні ознаки підприємницької діяльності, розкриває сутність поняття «господарський договір», «господарсько-договірні зобов’язання».
Враховуючи вказане, скасування ГК України призведе до зникнення законодавчого визначення базових для господарського права понять, а також ознак підприємницької діяльності, що в свою чергу вплине на інші галузі, де використовуються ці терміни.
Як приклад: у ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, що визначає перелік справ, які є підвідомчі господарським судам, вживаються такі терміни, як-то: «господарська діяльність», «корпоративні відносини», «справи між суб’єктами господарювання». За відсутності цих термінів можуть виникнути проблеми у визначенні предметної юрисдикції господарських судів.
Також варто зауважити, що ст. 55 ГК України містить критерії для віднесення того чи іншого суб’єкта господарювання до категорії мікро-, малого, середнього та великого підприємництва.
Така класифікація грає роль у регулюванні податкових відносин під час визначення строків тривалості перевірок. Окрім цього, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва України» встановлює, що терміни «суб’єкти малого підприємництва» і «суб’єкти середнього підприємництва» вживаються у цьому Законі у значенні, наведеному в ГК України.
Після визнання ГК України таким, що втратив чинність, виникне проблема відсутності законодавчого визначення вказаних термінів, на які є посилання в інших нормативно-правових актах.
Організаційно-правові форми та об’єднання
Проблема неузгодженості організаційно-правових форм в Україні та необхідність їхнього перегляду (уніфікації) існує не перший рік. Організаційно-правові форми юридичних осіб визначено у ЦК України, ГК України та інших спеціальних законах, які регулюють ту чи іншу сферу діяльності.
Скасування ГК матиме очевидний наслідок – зникнення правового регулювання певних організаційно-правових форм. Так, ГК України серед організаційно-правових форм, які не виокремлює ЦК України, містить такі:
- комунальне підприємство;
- державне підприємство;
- казенне підприємство;
- приватне підприємство;
- кредитна спілка;
- підприємство колективної власності;
- організаційно-правові форми об’єднань підприємств (асоціація, корпорація, консорціум, концерн, холдингові компанії).
На щастя, скасування вказаних норм не може означати автоматичне припинення або перетворення державних або комунальних підприємств. Зміна правового регулювання організаційно-правових форм зазвичай має супроводжуватися наданням «старим формам» певного перехідного періоду для приведення своєї діяльності у відповідність до норм нового закону.
Так, пунктом 2 прикінцевих положень проєкту закону № 2635 встановлено, що до 01 січня 2021 року засновникам усіх юридичних осіб необхідно привести організаційно-правову форму та установчі документи юридичних осіб у відповідність до ЦК України.
Невідповідність організаційно-правової форми юридичної особи ЦК України з 01 січня 2021 року є підставою для припинення юридичної особи на підставі рішення суду за зверненням органу, що здійснює державну реєстрацію відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
Вказані прикінцеві положення сформульовані досить невдало, оскільки, по-перше, як було зазначено вище, ЦК України містить далеко не всі організаційно-правові форми. Зокрема, такі організаційно-правові форми, як кредитна спілка, холдингова компанія, регламентуються не тільки ГК України, а й спеціальними законами, як-то: Закон України «Про кредитні спілки», Закон України «Про холдингові компанії в Україні».
Такі організаційно-правові форми, як садівниче товариство, фермерське господарство, товарна біржа, фондова біржа, адвокатське об’єднання, адвокатське бюро та багато інших, у ЦК України не згадуються. Водночас, виходячи з п. 2 перехідних положень проєкту закону № 2635, сама по собі невідповідність організаційно-правової форми юридичної особи вимогам ЦК України буде підставою для припинення юридичної особи.
По-друге, реорганізація (перетворення) державних та комунальних підприємств, очевидно, потребує більшого правового регулювання, аніж просто встановлення строку для приведення їхньої форми та документів до якогось виду юридичної особи, передбаченої ЦК України.
У цій частині необхідно передбачити окрему процедуру реорганізації (перетворення) державних та комунальних підприємств, яка б встановлювала, в якій організаційно-правовій формі мають існувати реорганізовані ДП і КП (у формі акціонерного підприємства, ТОВ чи чогось іншого), який порядок і строк прийняття уповноваженим органом рішень про перетворення ДП і КП, затвердження їхніх нових статутних документів, призначення вищих органів управління та ін.
По-третє, найголовніше: якщо вже й наводити лад в організаційно-правових формах, то потрібно це робити системно, а не лише скасовуючи певні форми, які передбачені ГК України. Отже, відповідних змін (зокрема уніфікації) потребує не тільки ЦК України, але й усі спеціальні закони, які передбачають організаційно-правові форми інших юридичних осіб.
Спеціальні норми (відносно цивільних правовідносин)
Наразі спеціальні норми ГК України, що встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання.
Водночас, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.
Яка з норм ЦК України і ГК України є спеціальною і підлягає застосуванню – було і залишається однією з проблем правозастосування.
Не дарма свого часу Вищий господарський суд України підготував окремий інформаційний лист від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», в якому висловлював свою думку щодо застосування норм кодексів у найпоширеніших випадках конкуренції норм.
Скасування ГК України в певному сенсі вирішує цю проблему. Однак варто врахувати, що скасування спеціального регулювання матиме наслідком врегулювання відповідних господарських відносин за загальними правилами ЦК України.
Розглянемо деякі приклади заміни спеціальних норм ГК України загальними нормами ЦК України.
ГК передбачає штрафні санкції, оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції у сфері господарської діяльності.
Ст. 231 ГК України закріплює розмір штрафних санкцій, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання зобов'язання, в яких хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язано з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.
Скасування оперативно-господарських санкцій, на нашу думку, не матиме наслідком проблеми на практиці, оскільки такі санкції могли бути застосовані, лише якщо вони передбачені договором. Відсутність законодавчого переліку таких санкцій не робить відповідні умови договору недійсними.
Однак після скасування оперативно-господарських санкцій за ГК України зміниться підхід до застосування такого виду відповідальності. Відповідно до ч. 3 ст. 235 ГК України, оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, тоді як, згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Регулювання адміністративно-господарських санкцій, яке викладене у главі 27 ГК України, багато в чому має лише бланкетний характер. По-перше, перелік адміністративно-господарських санкцій за ГК України не є вичерпним.
По-друге, зазначена глава містить лише загальні норми і поняття певних видів санкцій, тоді як процедура і порядок їх застосування встановлені іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Податковим кодексом України, Законом України «Про природні монополії», Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та багатьма іншими.
Отже, скасування норм ГК України про адміністративно-господарські санкції не матиме особливого впливу на регуляторну сферу.
Після скасування ГК України, який визначає залікову неустойку, за загальним правилом застосовуватиметься штрафна неустойка, визначена у ч. 1 ст. 624 ЦК України.
Окрім того, ГК України встановлює спеціальні строки позовної давності:
- за договором підряду на капітальне будівництво (ч. 3 ст. 322 ГК України) – 1/2/3/10/30 років;
- за договором підряду на проведення проєктних і досліджувальних робіт (ч. 5 ст. 324 ГК України) – 10/30 років;
- за договором перевезення (ч. 4, ч. 5 ст. 315 ГК України) – 6 місяців;
- за договором поставки щодо якості товару (ч. 8 ст. 269 ГК України) – 6 місяців.
Скасування спеціальних норм ГК України про позовну давність матиме наслідком те, що відповідні питання регулюватимуться правилами ЦК України.
У цій частині необхідно окремо аналізувати зміни за кожним видом спорів, однак зрозуміло, що позовна давність за деякими вимогами збільшиться, а за деякими – зменшиться. Варто пам’ятати також, що ЦК України надає сторонам договору право збільшити позовну давність (у договорі), а ГК України такого права не передбачав.
У цьому контексті постає питання: як суди застосовуватимуть позовну давність у тому випадку, коли правовідносини виникли до скасування ГК України та на дату скасування ГК України позовна давність не спливла, однак, відповідно до загальних норм ЦК України, які підлягатимуть застосуванню, позовна давність пропущена.
Таким чином, питання застосування позовної давності потребує окремого врегулювання у перехідних положеннях проєкту закону № 2635. В іншому випадку деякі особи можуть бути обмежені у праві на судовий захист.
Також на сьогодні, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас після визнання ГК таким, що втратив чинність, у застосуванні залишиться норма п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, відповідно до якої до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Як скасувати, аби не нашкодити?
Скасування ГК України може стати епохальною подією в історії розвитку законодавства України, що матиме істотні наслідки для правозастосування.
Якщо скасувати ГК України без прийняття (зміни) інших законів стосовно питань, які регулював кодекс, утворяться законодавчі прогалини, що призведуть до проблем на практиці та збільшать несистемність і неузгодженість норм законодавства.
Тому, на нашу думку, декодифікація ГК України мала б відбуватися у декілька етапів: (1) визначення норм, які підлягають збереженню, та подальше перенесення їх до інших нормативно-правових актів; (2) безпосереднє перенесення таких норм; (3) визнання ГК України таким, що втратив чинність.
У цьому процесі відкритим залишається питання: яким чином врегулювати особливості господарських правовідносин — у формі окремого закону чи як складової ЦК України (окремого розділу чи розділів). Сподіваємося, що відповідь на це питання дасть законодавець у формі системних та узгоджених змін до законодавства, а не епізодичного скасування окремих кодексів чи законів.
Опубліковано: The Page, 31 січня 2020 р.