У жовтні 2018 року Верховна Рада ухвалила Кодекс України з питань банкрутства («Кодекс»)1 , який замінить чинний Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» («Закон»), що діяв у різних редакціях з 1992 року.
Кодекс набирає чинності через 6 місяців після його офіційного опублікування, що створює певний «перехідний» період, протягом якого можна встигнути ініціювати справу за чинним Законом, або чекати набрання чинності новим Кодексом та діяти відповідно до його положень.
Чи варто поспішати і відкривати справу за старим Законом? Чи краще почекати нового Кодексу?
Універсальної відповіді на це запитання немає, а тому, як і у всіх юридичних питаннях, треба виходити із конкретних обставин справи. Для того, щоб визначитися, коли краще ініціювати банкрутство, потрібно враховувати зміни, які запроваджуються новим Кодексом щодо умов (вимог) для кредиторів та боржників щодо відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ініціювання справи кредитором
Чинний Закон містить досить істотний бар’єр для ініціюючого кредитора для порушення справи про банкрутство – це вимога щодо безспірності вимог кредитора та їх мінімального розміру (не менше 300 мінімальних зарплат).
На практиці підготовка до подання кредитором заяви про банкрутство боржника та подолання вказаного «бар’єру» забирає у кредитора певний час (6 місяців і більше), оскільки кредитору необхідно подати позов про стягнення з боржника боргу, отримати рішення суду, яке набрало законної сили, отримати виконавчий документ, відкрити виконавче провадження та не досягти «успіхів» у цьому виконавчому провадженні протягом 3 місяців.
Варто врахувати також витрати на цьому етапі: судовий збір, авансування витрат виконавця.
Якщо у кредитора немає на руках вказаних документів, то ініціювати справу про банкрутство за старим Законом він навряд чи встигне, оскільки цілком ймовірно, що Кодекс набуде чинності раніше, ніж такий кредитор отримає вказані документи. Та й витрачати час та гроші на ці підготовчі дії кредитору не варто. І ось чому.
На противагу старому Закону, який штучно обмежував можливості для порушення справи про банкрутство, новий Кодекс запроваджує принцип «легкого входу» до процедури, скасовуючи вимоги щодо наявності доказів безспірності боргу та розміру цього боргу.
Щоб подати заяву про банкрутство за новим Кодексом, кредитору більше не потрібно рішення суду про стягнення боргу та докази відкриття виконавчого провадження, сума боргу також значення немає. Кредитору потрібно лише мати непогашені майнові зобов’язання, строк виконання яких настав. Відтак, кредитор може порушити справи про банкрутство за наявності навіть незначного боргу, за умови, що боржник наявність такого боргу визнає (не заперечує), однак погасити борг не спроможний.
З точки зору витрат кредитора на ініціювання справи, новий Кодекс виглядає значно привабливіше: замість судового збору за отримання рішення суду про стягнення боргу та авансу витрат виконавця у виконавчому провадженні треба сплатити лише аванс на винагороду арбітражному керуючому (3 мінімальні зарплати). Судовий збір за подання заяви про порушення (відкриття) провадження про банкрутство залишається.
Таким чином, Кодекс значно полегшує життя ініціюючого кредитора, позбавляючи його необхідності подання доказів безспірності його кредиторських вимог, отримання яких раніше вимагало певного часу та витрат.
Відтак, кредитору, який не має на руках необхідних документів для ініціювання справи відповідно до норми чинного Закону, варто дочекатися набуття чинності Кодексом, який полегшує процес відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ініціювання справи боржником (самобанкрутство)
Порівнюючи перелік документів, які боржник повинен долучити до заяви про банкрутство за чинним Законом і новим Кодексом, умови ініціювання боржником справи про банкрутство, в цілому, окрім вище описаних вимог по безспірності, фактично не змінилися.
Відтак, з точки зору боржників, які мають істотні фінансові проблеми та «готуються» до процедури банкрутства за власною заявою, питання щодо того, за Законом чи за Кодексом ініціювати справу, може мати менше значення, ніж для кредиторів. Однак, це стосується лише проваджень за загальною процедурою.
Разом з тим, на практиці значно популярнішою серед боржників, порівняно із загальною процедурою, є спеціальна (спрощена) процедура банкрутства, передбачена статтею 95 Закону, яка дозволяє боржнику перейти із процедури добровільної ліквідації у процедуру банкрутства.
Популярність вказаної процедури серед боржників пояснюється насамперед тим, що 1) процедура власної добровільної ліквідації ними повністю контрольована; 2) для звернення із заявою про банкрутство ліквідатору достатньо встановити у проміжному ліквідаційному балансі боржника недостатність майна для задоволення вимог кредиторів; докази безспірності вимог кредиторів суму 300 мінімальних зарплат і більше не потрібні; 3) перехід одразу в ліквідаційну процедуру банкрутства (немає стадії розпорядження майном та санації).
Вказана процедура доволі часто використовується боржниками, які прагнуть легально закрити бізнес в Україні, але через адміністративні перепони, зокрема небажання податкових органів проводити перевірку платника податків, який розпочав процедуру добровільної ліквідації, не могли «ліквідуватися» у розумний строк без процедури банкрутства.
Так от, для тих боржників, які вже розпочали або от-от планують розпочати процедуру добровільної ліквідації з перспективою переходу в процедуру банкрутства набрання чинності Кодексом ставить під загрозу усі їхні плани, оскільки Кодекс такої спеціальної (спрощеної) процедури самобанкрутства більше не передбачає.
Чи є вихід для цих осіб? Так, але часу обмаль!
Відповідно до перехідних положень Кодексу з дня набрання ним чинності подальший розгляд вже порушених справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень Кодексу, крім справ, які вже перебувають на стадії санації.
Таким чином, якщо на момент набуття чинності Кодексом, боржник встигне отримати в суді постанову про визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у порядку, передбаченому статтею 95 Закону, то в подальшому (після набуття чинності Кодексом) ліквідаційна процедура буде здійснюватися відповідно до правил, встановлених Кодексом.
Відтак, боржникам, які планували або планують припинити свою діяльність через спеціальну процедуру по статті 95 Закону, варто пришвидшитися із процедурою добровільної ліквідації та поданням заяви про порушення справи про банкрутство, щоб встигнути отримати бажану постанову суду і «зустріти» новий Кодекс уже в ліквідаційній процедурі.
Ті боржники, які цього зробити не встигнуть, не зможуть скористатися спрощеною процедурою за Законом та змушені будуть діяти в загальному порядку відповідно до правил нового Кодексу.
Отже, до набрання чинності Кодексом, у потенційних кредиторів і боржників залишається ще деякий час для того, щоб визначитися, за якою процедурою «стартувати» – за чинним Законом чи вже за новим Кодексом.
[1] Станом на дату підготовки цієї статті відсутній офіційний текст Кодексу, який був прийнятий у другому читанні. Відтак, під час підготовки статті автор виходив з тексту Кодексу до другого читання.
Опубліковано: "Юрист і Закон", №45, 6 грудня 2018 р.
Автор: Юрій Колос