06 лютого 2018 року Верховна Рада нарешті прийняла в другому читанні один із ключових законів триваючої реформи українського корпоративного законодавства - Закон «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» №2275-VIII («Закон»). Вже 17 червня його норми почнуть діяти, що створить нову реальність для понад 530 тисяч юридичних осіб, які сьогодні працюють в Україні у формі товариств з обмеженою відповідальністю. Закон містить низку положень, суттєво відмінних та більш прогресивних у порівняні із тими, які закріплені в наразі чинному Законі «Про господарські товариства», який було прийнято ще далекого 1991-го року.
У цій статті аналізуються деякі права учасників товариств з обмеженою відповідальністю, які, на думку авторів, зазнали найбільших змін у порівнянні з положеннями поки що чинного Закону «Про господарські товариства».
Перелік прав учасників залишається відкритим, проте певні права обмежуються
Закон Про господарські товариства наводить відкритий перелік прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю та фактично не закріплює спеціальних умов для їх здійснення. В новому ж Законі правам приділена більша увага, особливо в частині визначення умов та механізмів їх реалізації. Зокрема, це стосується такого:
• порядок виходу учасника зі складу товариства з обмеженою відповідальністю тепер залежить від розміру його частки у статутному капіталі товариства;
• право на отримання дивідендів підпорядковується задовільному виконанню умов передбачених, як самим Законом, так і додаткових умов, визначених статутом товариства;
• в окремих випадках, наведених нижче, переважне право на придбання частки іншого учасника більше не застосовується.
Право на вихід учасника з товариства: обмеження мажоритарного учасника чи захист мінорітаріїв?
Віднині законодавець встановлює бар’єр у розмірі 50% частки у статутному капіталі, який визначає порядок виходу учасника з товариства.
Той учасник, частка якого в статутному капіталі товариства не досягає 50%, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Жодних вимог щодо форми та засобів повідомлення товариства та інших учасників Закон не встановлює.
В свою чергу, мажоритарний учасник з часткою 50% і більше зобов'язаний повідомити всіх інших учасників про свій намір вийти зі складу товариства та отримати від кожного з них згоду. Як наслідок, право на вихід мажоритарного учасника може бути заблокованим, якщо хоча б один учасник товариства, незалежно від його частки, не надасть свою згоду на вихід мажоритарного учасника. Для "незгодного" учасника таке право вето на вихід мажоритарного учасника може стати "золотою акцією".
Вказане положення є імперативним і не може бути змінене в статуті товариства, що випливає з формулювання положення ч. 12 ст. 24 Закону, а саме: "[с]татутом товариства можуть бути передбачені інші строк, порядок, розмір та спосіб проведення розрахунків із учасником, що виходить з товариства, а також порядок вибору суб'єкта оціночної діяльності".
Із логіки законодавця, таке обмеження права "мажоритарного" учасника на вихід із товариства, має захистити інших учасників від втрати бізнесу в цілому, оскільки його вихід призведе до виведення суттєвої частини активів в результаті виплати йому компенсації вартості його частки в статутному капіталі товариства.
Встановлені Законом обмеження для певної категорії учасників в їх праві на вільний вихід із товариства співзвучні з європейською практикою та законодавством системи прецедентного права. При цьому, український Закон все ж зберігає певну категорію учасників, для яких право на вихід є абсолютним. А от, наприклад, у Швейцарії учаснику товариства з обмеженою відповідальністю для того, щоб вийти зі складу учасників товариства не достатньо просто проінформувати про свій вихід товариство. Натомість він має звернутися з відповідним проханням до суду або чітко діяти у відповідності до спеціальної процедури виходу, якщо вона прописана в статуті товариства. У Франції взагалі вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю реалізується через відчуження частки товариству. При цьому передбачено, що товариство не має права самостійно викупити частку, окрім випадку, якщо таке набуття частки не зв’язано з фінансовими втратами та погоджено загальними зборами учасників із подальшим анулюванням викупленої частки та відповідним зменшенням статутного капіталу товариства. У Румунії законодавець визнає право учасника на вихід із товариства, проте обмежує такий вихід конкретними випадками та відповідними обставинами. За румунським законодавством вихід можливий, якщо це прямо передбачено статутом товариства або за згодою всіх учасників товариства або, у разі відсутності такої згоди, - за рішенням суду, за умови належної причини в учасника для виходу. Також, додатково передбачена можливість виходу учасника у разі незгоди, якщо загальні збори учасників товариства прийняли рішення, що змінюють основний вид діяльності товариства, або дислокують головний офіс товариства за кордон, або змінюють організаційно-правову форму товариства, або погоджують злиття або поділ товариства. В Делавері (США), популярній для міжнародного бізнесу юрисдикції, право на вихід учасника товариства з обмеженою відповідальністю можливе лише у випадку, якщо воно передбачене угодою товариства, яка підписується всіма учасниками та яка за місцевим законодавством виконує функцію, подібну статуту в акціонерних товариствах.
Виплата дивідендів учасникам ТОВ: обмеження права учасників або захист кредиторів?
На відміну від чинного законодавства, за новим Законом право учасника на отримання дивідендів теж зазнає певних обмежень. Так, товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів або виплачувати дивіденди, якщо:
• товариство не здійснило розрахунків з учасниками товариства у зв'язку із припиненням їх участі у товаристві або з правонаступниками учасників товариства;
• майна товариства недостатньо для задоволення вимог кредиторів за зобов'язаннями, строк виконання яких настав, або буде недостатньо внаслідок прийняття рішення про виплату дивідендів чи здійснення виплати.
Статут товариства може встановлювати додаткові випадки обмеження виплати дивідендів учасникам такого товариства.
Учасник, який не вніс повністю свій вклад, також позбавляється права на отримання дивідендів доти, поки він повністю не оплатить свою частку в статутному капіталі товариства.
Таким чином законодавець намагається зберегти справедливий баланс між обов’язками перед кредиторами товариства, інтересами учасників та діяльністю самого товариства.
Переважне право учасника на придбання частки іншого учасника
Не оминула увага Закону і питання щодо реалізації переважного права учасників товариства на придбання частки іншого учасника. Відповідні положення в новому Законі регламентовані детальніше, ніж в старому Законі про господарські товариства. Новий Закон встановлює чітку процедуру реалізації цього права. Зокрема, якщо жоден з учасників протягом 30 днів з дати отримання письмового повідомлення про намір учасника продати свою частку на користь третьої особи письмово не повідомів про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник надав свою згоду на продаж такої частки на 31-ий день з дати отримання письмового повідомлення.
Закон дозволяє обмежити переважне право учасника статутом та/або корпоративним договором, стороною якого він є. У випадках, коли продаж частки учасника здійснюється на аукціоні (публічних торгах), переважне право учасника не застосовується.
В юрисдикціях системи прецедентного права, наприклад, у Великобританії переважне право учасників при відчуженні частки застосовуються тільки в тих випадках, якщо воно прямо закріплене положеннями статуту товариства чи акціонерним (корпоративним) договором. Закон сам по собі такого права автоматично не надає.
* * *
Підсумовуючи, можемо зробити висновок, що ухвалені в новому Законі зміни в частині прав учасників товариств з обмеженою відповідальністю, за своїм змістом та характером наближують правове регулювання діяльності компаній до сучасних європейських практик. При цьому, кожній країні притаманні свої особливості реалізації таких прав. Положення українського Закону намагаються віднайти певну об’єктивну справедливість і завдяки переважно диспозитивному регулюванню надати учасникам товариства свободу та реальні можливості самостійно врегулювати відносини між ними. При цьому обмеження, встановлені для певних прав, покликані забезпечити життєздатність товариства та узгодити і збалансувати інтереси окремого учасника з інтересами інших учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
Опубліковано: "Юрист і Закон", №12, 30.03-05.04.2018
Автори: Таїсія Асадчих, Вероніка Мильцева