Веб-сайти, що розміщують новини, часто переопубліковують інформацію, що поширена на інших сайтах. Хтось вказує джерело запозичення, хтось не вказує. Чи звільняє перепост від відповідальності за поширення недостовірної інформації? Українські суди майже не висловлювались з цього питання, але ми знайшли одну справу в 2018 р., яка варта уваги.
У справі № 910/3141/18 перший відповідач розмістив на сайті статтю, яка, на думку позивача, містить недостовірну інформацію. Три інші сайти поширили цю інформацію шляхом «перепосту» з посиланням на першоджерело, і позивач адресував позов до їх власників.
Троє відповідачів стверджували, що за «перепост» (за передачу інформації, коли особа не є тим, хто вперше у Інтернеті поширив її необмеженому колу осіб) відповідальність не передбачена.
Один із аргументів відповідачів – практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у спорі про спростування недостовірної інформації. У справі «Газета «Україна-центр» проти України» (рішення від 15 липня 2010 р., заява N16695/04 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_594) підприємство-заявник точно відтворило виступ особи під час прес-конференції, не перекручуючи його, а подача інформації заявником була нейтральною, без додавання власних коментарів або наголосів.
Оскільки інформація на сайтах трьох відповідачів розміщена із застосуванням прямих посилань на оригінал статті, з цитуванням частин тексту, не перекручуючи його, відповідачі мають бути звільнені від відповідальності.
Господарський суд м. Києва в рішенні від 20.06.2018 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/75070805 не побачив у «перепості» з іншого веб-сайту поширення інформації, оскільки до «перепосту» вона вже була доведена до необмеженого кола осіб, які мали вільний доступ до веб-сайту першого відповідача. Суд зобов’язав лише першого відповідача спростувати інформацію, але відмовив в позові до трьох інших відповідачів.
Переробка статті – це не перепост
Звісно, слід коректно застосовувати слово «перепост». Формально, це означає відтворення публікації, здійсненої іншою особою (https://slovotvir.org.ua/words/repost). Перепостом буде публікація повністю чи більшої частини чужого матеріалу з коротким вступом або зовсім без нього. Коли журналіст використовує невеликі фрагменти чужого тексту, створюючи власний матеріал і посилається на нього – це цитування, а не перепост.
Позивач подав апеляцію, вказуючи, що висновок суду про здійснення дослівного відтворення перепосту трьома відповідачами є помилковим. Опубліковані ними статті не є цитуванням фраз статті першого відповідача. Натомість це художньо оздоблені публікації із новими заголовками, підзаголовками та новими категорично сформульованими твердженнями на спільну тему.
Колегія суддів прийшла до висновку, що застосування прямих посилань на оригінал статті та на її місце розміщення у мережі Інтернет, і з безпосереднім цитуванням частин тексту, не звільняє власників веб-сайтів від обов’язку спростувати недостовірну інформацію.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 05.09. 2018 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/76412540 зобов’язав всіх відповідачів вилучити недостовірну інформацію з тексту статті на сайті.
«Імунітет журналіста» в інтернет-медіа
В ч. 2 ст. 302 Цивільного кодексу України (ЦКУ) є загальний обов’язок – фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатись в її достовірності. Отже, власник сайту (і особа, яка розміщує на ньому інформацію) має достатньою мірою передбачати наслідки нездійснення такої перевірки. Один із винятків з цього правила – принцип «умовного імунітету від відповідальності» журналіста.
Хоча більшість інформаційних веб-сайтів в Україні не є друкованими ЗМІ, думаю, вони б з радістю скористались цим імунітетом. Мова йде про звільнення від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, порушують права та інтереси осіб, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього (ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», далі – Закон).
Поширювачі інформації, які відносяться до ЗМІ, звільняються від відповідальності, а тому не відшкодовують майнової чи моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону (п.7 листа ВГС України від 28.03.2007 р. №1-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_184600-07).
У рішенні ЄСПЛ від 05.05.2011 р. у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» (Заява № 33014/05) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_807 вказано, що відповідно до позиції національних судів такий імунітет журналістів не поширюється на відтворення матеріалу з Інтернет-джерел, які не зареєстровані як ЗМІ.
Досі в Україні не існує нормативних актів стосовно державної реєстрації Інтернет-видань або правил використання інформації, отриманої з Інтернету. На думку ЄСПЛ, повне виключення такої інформації зі сфери застосування законодавчих гарантій журналістських свобод може спричинити неправомірне втручання у свободу преси.
Якщо суди будуть застосувати ст. 42 Закону за аналогією, перепост дійсно буде підставою для звільнення від відповідальності за поширення недостовірної інформації. Єдиний виняток – не залежно від вини особи, яка поширила недостовірну інформацію, суд може зобов’язати її розмістити спростування (ч. 6 ст. 277 ЦКУ).
Чи є розміщення гіперпосилання поширенням інформації?
Наступний виклик для українських судів – оцінка гіперпосилань, які ведуть на інший сайт, де розміщена недостовірна інформація. В нагоді стане підхід ЄСПЛ, викладений у рішенні від 04.12.2018 р. у справі «MAGYAR JETI ZRT v. HUNGARY» (заява № 11257/16) https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-187930%22]}.
Гіперпосилання істотно відрізняються від традиційних публікацій, оскільки вони просто спрямовують користувачів на вміст, доступний в іншому місці в Інтернеті. Вони служать лише для того, щоб привернути увагу читачів до існування матеріалу на іншому веб-сайті. Іншою рисою гіперпосилань, у порівнянні з розповсюдженням інформації, є те, що особа, яка посилається на інформацію через гіперпосилання, не здійснює контролю над змістом веб-сайту, до якого гіперпосилання надає доступ, і які можуть бути змінені після створення посилання. Публікація, що доступна за гіперпосиланням, вже надана первинним видавцем на веб-сайті, забезпечуючи необмежений доступ громадськості.
Застосування цивільної відповідальності за перепост чи за розміщення гіперпосилання потребує індивідуальної оцінки. Суди мають виробити критерії такої оцінки, відповідаючи, зокрема, на питання про те, чи схвалює автор спірний контент або відтворив його без схвалення? Чи знав або міг знати автор, що спірний контент є недостовірним? Чи діяв автор добросовісно, дотримуючись правил журналістської етики? Чи здійснив автор перевірку достовірності інформації, яка вимагається у діяльності журналіста?
Опубліковано: Юридична Газета, №6, 05 лютого 2019 р.
Автор: Іларіон Томаров