Апеляційне і касаційне оскарження в Україні та у будь-якій правовій системі є механізмом захисту порушених прав від допущених судом помилок. Водночас, апеляція і касація – це не просто повторний перегляд справи, судового рішення; це другий, а у випадку касації – останній шанс для сторони переконати суд вищої інстанції у тому, що рішення попереднього суду є незаконним та (чи) необґрунтованим, або навпаки.
За останній місяць я у своїй адвокатській діяльності вкотре зіштовхнувся з ситуацією, коли інша сторона у відзиві на апеляційну, а в іншій справі – на касаційну скаргу, замість наведення змістовних заперечень на аргументи скаржника просто повторює мотиви рішення суду попередньої інстанції. Ті самі мотиви, які й стали підставою оскарження.
Це викликало у мене не лише подив, а й певне професійне розчарування. І це, в певній мірі, підштовхнуло мене до написання цієї статті про те, чому подібна «стратегія захисту» є небезпечною і які ризики такої «лінії оборони».
Повторення – не аргумент!
Як виявилось, ситуація, коли заперечення проти апеляції чи касації зводяться до повторення мотивів самого рішення, є досить поширеною «стратегією захисту».
Однак, коли у відзиві повторюються ті самі слова і та сама мотивація, що й у рішенні суду першої чи апеляційної інстанції, з якими ти не погоджуєшся і з огляду на що й подаєш скаргу, це – не відзив. Це – «що-небудь», «аби-що», де замість аналізу доводів і спростування аргументів скаржника – банальне повторення мотивів рішення суду.
Сторона, яка виграла суд у першій чи в апеляційній інстанції, зобов’язана аргументувати свою позицію. Навіть якщо вона виграла суд.
Бо апеляція, а тим більше касація – це не просто «інша сцена», де сторони «виступають з тим самим номером», повторюючи ті ж самі доводи, що й у суді першої інстанції, але вже перед іншими «глядачами». Це – судова арена, де кожен аргумент учасника справи має бути переосмислений і почутий. Це – той процесуальний етап, на якому позиції, доводи й аргументи сторін мають бути переоцінені з урахуванням меж перегляду справи в суді апеляційної чи касаційної інстанції, а жодне рішення суду першої чи апеляційної інстанції, яке оскаржується, не є «беззаперечним» лише тому, що його ухвалено.
Чому так відбувається?
Мабуть, тому, що це зручна позиція для сторони, на користь якої ухвалене рішення. Але така позиція свідчить не про силу аргументів, а скоріше про небажання або неспроможність відстоювати свою позицію і доводити її переконливість перед судом.
Правосуддя і змагальний процес вимагають іншого:
- обґрунтування заперечень щодо змісту наведених скаржником доводів і вимог апеляційної чи касаційної скарги (статті 263, 295 ГПК), а не простого заперечення і повторення позиції і мотивів оскаржених рішень;
- змістовної відповіді на кожен конкретний аргумент скарги, а не просто загальної фрази, що «вказані доводи є безпідставними і необґрунтованими»;
- викладу власної позиції стосовно доводів скаржника щодо неповноти встановлення обставин справи, неправильності застосування судом норм матеріального і процесуального права – незалежно від мотивів судового рішення.
Чому це небезпечно?
Ризики подібної «лінії оборони»
Подібна «стратегія захисту» лише на перший погляд може здатися виправданою: мовляв, якщо суд ухвалив правильне рішення, то чому б не повторити його висновки?
Але тут ховається підміна змісту його формою. Коли сторона у відзиві на скаргу лише повторює мотиви рішення суду – це не заперечення, а імітація «переконливості», де сторона вдає, що заперечує, а насправді – лише цитує рішення суду.
Захищаючи рішення суду через його просте повторення, сторона ризикує більше, ніж здається:
- вона не спростовує доводи скарги, не аналізує спір з нових позицій, не пропонує суду нових міркувань, які могли б зміцнити рішення суду;
- вона ігнорує або недооцінює доводи скаржника, не даючи суду нових додаткових аргументів для належної та вичерпної оцінки судом спірної ситуації;
- вона передає суду виключно «судове бачення» суду нижчої інстанції, що може бути сприйнято судом як слабкість або невпевненість сторони у власній позиції;
- ховаючись за словами суду, вона фактично уникає прямої відповідальності за свою позицію.
Апеляція – це друга, а касація – третя лінія оборони, де сторона повинна не просто відстояти рішення суду, а й переконати суд, чому оскаржене рішення є законним і обґрунтованим, незважаючи на подану скаргу і аргументи скаржника.
На завершення
Повторювати у відзиві рішення суду замість того, щоб обґрунтувати власні заперечення – це помилковий підхід, який суперечить суті апеляційного і касаційного провадження, засадам змагальності та вимогам процесуального кодексу.
Апеляція і касація потребують не механічного перегляду, а професійної дискусії. Відзив має містити власну аргументовану позицію, а не лише повторення позиції, викладеної в судовому рішенні. Кожен довід і аргумент скарги має бути не лише висловлений, але й підтверджений або спростований.
Автор: Олег Качмар