12 березня 2021 року до Верховної Ради України надійшов Проєкт Закону, мета якого – кращий захист прав дітей і підопічних у разі розпорядження батьками (опікунами) їхніми майновими правами, цінним рухомим та нерухомим майном.
Батьки (опікуни) не зможуть без дозволу органу опіки та піклування відмовлятися від майнових прав малолітніх дітей, зобов’язуватися порукою, укладати договори оренди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, щодо транспортних засобів, здійснювати поділ, виділ, обмін, відчуження об’єктів нерухомості малолітньої дитини або передавати її майно у власність юридичної особи як внесок до статутного капіталу тощо. Крім того, Законопроєкт передбачає обов’язкову перевірку державним реєстратором наявності згоди органу опіки та піклування на вчинення вищенаведених правочинів.
17 березня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської конвенції)».
Закон посилює кримінально-правовий захист дітей та відповідальність за вчинення насильства над дітьми, а також виготовлення, володіння та розповсюдження дитячої порнографії. Кримінальні провадження стосовно злочинів проти статевої свободи та недоторканості дітей здійснюватимуться невідкладно в першочерговому порядку.
Закон свідчить про прагнення України до належного виконання міжнародних зобов’язань у сфері захисту прав дитини.
05 березня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою нагадав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу та може бути застосований лише у разі свідомого та умисного ухилення батька від виконання батьківських обов’язків. Заборгованість по аліментам не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Якщо матір разом із дитиною проживає за кордоном і це об’єктивно позбавляє батька можливості повноцінно брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, то це свідчить радше про утиск прав батька, а не про його ухилення від обов’язків.
16 березня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою підтвердив, що для укладання договору позики, за яким позичальником виступає один з подружжя, згода іншого з подружжя не потрібна, оскільки такий правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позичальник (дружина або чоловік) отримає кошти, він немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.
04 березня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою наголосив на тому, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя, яке й надалі залишається їх спільною сумісною власністю. Таким чином, при укладенні договору дарування спільного майна, зокрема квартири, навіть після розлучення необхідна згода колишнього чоловіка/дружини. За відсутності такої згоди договір визнається недійсним.
18 березня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою зазначив, що проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини з матір’ю/батьком. Так, якщо фактичні шлюбні відносини між батьками припинені, батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити належне доброзичливе спілкування дітей з обома батьками, то незважаючи на однакові матеріально-побутові умови, суд все ж може визначити місце проживання дитини з одним із батьків.
03 березня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою нагадав про заборону розв’язувати спір про визначення місця проживання дитини чи встановлення опіки над нею у разі незаконного міжнародного переміщення або утримання дитини. Таким чином, до вирішення питання про повернення дитини провадження по справі визначення її місця проживання зупиняється.
Спадкові правовідносини
Спадкування другим із «цивільного подружжя» - складний процес
1 березня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою вказав на особливості спадкування чоловіком/жінкою, що проживали зі спадкодавцем однією сім’єю без укладення шлюбу не менше п’яти років. Зокрема, такі особи можуть бути віднесені до четвертої черги спадкоємців. Для того, щоб отримати право на спадкування зі спадкоємцями попередніх черг (зміна черговості спадкування), такій особі необхідно довести існування одночасно кількох підстав:
- тривале здійснення опіки над спадкодавцем (надання йому нематеріальних послуг)
- надання матеріального забезпечення чи будь-якої іншої допомоги (наприклад прибирання приміщення, приготування їжі), а також
- безпорадний стан спадкодавця, за якого він не міг самостійно забезпечувати свої потреби внаслідок похилого віку, тяжкої хвороби чи каліцтва.
На підтвердження цих висновків 25 березня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій додав, що всі вищезазначені підстави мають бути підтверджені належними доказами. Зокрема, про безпорадний стан особи свідчать медичні документи, висновки судово-медичних експертів тощо.
30 березня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою встановив, що сама по собі наявність певних захворювань у заповідача не є достатнім доказом того, що особа не розуміє значення своїх дій чи керується ними при складенні заповіту. Відповідно, це не є підставою для визнання заповіту недійсним. Тягар спростування презумпції психічного здоров’я покладається саме на позивача, зокрема, на основі висновку судово-психіатричної експертизи, що є обов’язковим у даній категорії спорів.
30 березня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою вказав на те, що для спадкування у четвертій черзі факт проживання зі спадкодавцем однією сім’єю не менше 5 років необхідно довести сукупністю належних доказів. При цьому, не є безумовними підставами для встановлення факту проживання однією сім’єю догляд за спадкодавцем під час хвороби останнього, надання фінансової допомоги, придбання ліків, оплата комунальних послуг чи організація поховання. У той же час Суд погодився з тим, що відсутність реєстрації місця проживання за адресою спадкодавця не є абсолютним підтвердженням проживання окремо.