Медіація в Україні - врегулювати конфлікт мирно стає простіше
16 листопада 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про медіацію» (надалі також – «Закон»). Так, Закон визначає правові засади, порядок та принципи проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфліктів, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші пов’язані питання. При цьому, сторони за взаємною згодою можуть звернутися до медіатора як до передачі справи до суду, так і під час судового провадження. Основною метою запровадження процедури медіації в Україні є розвантаження судів, ефективне запобігання майбутнім спорам та швидке і мирне врегулювання будь-яких існуючих конфліктів, у тому числі цивільних та сімейних. Зокрема, Закон передбачає застосування медіації під час вирішення сімейних спорів, якщо вони впливають/можуть вплинути на права та законні інтереси дитини (у т.ч. як третьої особи), відповідно до законодавства та з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Законодавчі ініціативи
23 листопада 2021 року у Верховній Раді України зареєстровано Проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо додаткової відпустки працівникам, які мають дітей» № 6343 (надалі також – «Законопроєкт»). Відповідно, у разі прийняття Законопроєкту щорічна додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 днів (17 днів за наявності певних підстав) надаватиметься працівникам, які мають двох чи більше дітей до 15 років, незалежно від статі працівника чи (не)перебування у шлюбі. На додаток, батьки отримають право поділити таку відпустку на власний розсуд та використати одночасно чи в різні строки. Вказане має сприяти не лише вирівнюванню прав жінок та чоловіків, які мають дітей, а також батьків, що не перебувають у шлюбі, щодо отримання додаткової відпустки, але і сприяти реалізації батьком дітей своїх батьківських прав та обов’язків.
Дитина не повинна проявляти ініціативу для залучення батьків у своє виховання
10 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 390/1418/17 та вкотре наголосив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків. Так, обов’язками батьків є постійна участь у вихованні дитини на всіх етапах її розвитку, а не зайняття пасивної позиції та очікування звернення дитини з проханням взяти участь у її вихованні. У даній справі батько не довів наявність об’єктивних перешкод у спілкуванні з дитиною, не вживав жодних активних дій задля захисту своїх нібито порушених батьківських прав, більше того – не брав участі у вихованні сина, не відвідував його, а лише стверджував, що бажає і готовий «стати батьком для дитини тоді, коли син буде до цього готовий». Подібне перекладання власного обов’язку з виховання дитини на саму дитину, яка нібито має виявити до цього ініціативу, свідчить про ухилення від виконання обов’язків та свідоме нехтування батьківськими правами та є підставою їх позбавлення.
Істотний дисбаланс при поділі майна подружжя не допускається
03 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 756/10398/14-ц, у якій нагадав, що в разі поділу майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При цьому, суд може відступити від засади рівності часток за обставин, що мають істотне значення, або якщо з чоловіком/дружиною проживають діти за умови недостатності аліментів. Разом із тим, Суд відхилив аргументи дружини про необхідність збільшити її частку з огляду на проживання із нею дітей і у зв’язку з фактичним користуванням спірною земельною ділянкою та будинком, оскільки подібне присудження одній зі сторін цінного нерухомого майна вартістю в сім мільйонів гривень призведе до істотного дисбалансу виділеного майна і не відповідатиме засадам рівності часток подружжя.
Невиділена в натурі частка боржника у спільному майні може бути продана з публічних торгів
10 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 641/2498/17, якою підсумував, що відчуження майна з прилюдних торгів є по суті угодою купівлі-продажу. За загальним правилом, у випадку продажу частки в майні, що належить на праві спільної часткової власності, співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за оголошеною ціною та на інших рівних умовах; винятком є продаж з публічних торгів. Таким чином, другий співвласник ½ квартири не має переважного права її купівлі та не може подавати позов про визнання результатів електронних торгів недійсними з цієї підстави. Крім того, Суд відхилив посилання сина на те, що невиділена в натурі ідеальна частка батька у розмірі ½ частини квартири не має статусу нерухомості, оскільки така частка у праві спільної часткової власності уже є самостійним об’єктом цивільних прав, може бути об’єктом продажу з публічних торгів в рахунок погашення боргу та не потребує виділу в натурі для цього.
Зміна ставлення до договору про поділ майна подружжя не є підставою для його оспорювання
18 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 661/1093/20, якою підтвердив право дружини та чоловіка укласти нотаріально посвідчений договір про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. При цьому, за загальним правилом, договір, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини, зловмисної домовленості представників сторін, є оспорюваним. Зокрема, обставини, щодо яких помилилися чоловік/дружина, мають існувати саме на момент вчинення правочину, тоді як помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання договору недійсним. Верховний Суд зауважив, що зміна свого рішення або ставлення до наслідків договору про поділ майна подружжя після його укладення, не повинні створювати уявлення про наявність помилки на момент укладення оспорюваного правочину чи бути підставою для визнання його недійсним.
Причини непрацевлаштування платника аліментів при визначенні заборгованості не важливі
02 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 523/7815/18 щодо сплати аліментів. Так, заборгованість за аліментами визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, якщо платник аліментів 1) не працював на час виникнення такої заборгованості, або 2) є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або 3) будучи громадянином України одержує дохід у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу. Суд зауважив, що визначення заборгованості по аліментам для такого платника аліментів не ставиться в залежність від причин його не працевлаштування, зокрема їх поважності чи неповажності (у т.ч. незалежно від перебування платника у декретній відпустці чи на лікарняному). Так само недоречним є посилання на те, що заборгованість по сплаті аліментів була обрахована без урахування кваліфікації боржника певної місцевості, оскільки законодавство не містить необхідності враховувати кваліфікацію платника аліментів у таких випадках.
Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та будівлі на ній є імперативним
03 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 570/4030/18, у якій звернув увагу, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об’єкт нерухомості. Вказане відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та будівлі/споруди, розташованої на ній. Відповідно, у разі набуття спільної часткової власності на успадкований будинок у спадкоємців виникає і право спільного користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розміщений такий будинок і яка необхідна для його обслуговування. Передача у власність лише одному спадкоємцю всієї земельної ділянки чи її відчуження без згоди іншого спадкоємця порушує загальний принцип цілісності об’єкта нерухомості й відповідної земельної ділянки та фактично позбавляє іншого спадкоємця права вільно користуватися та володіти часткою в успадкованому майні.
Договір дарування нерухомості дітям ≠ припинення обов’язку сплачувати аліменти
25 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 712/2130/20, у якій наголосив, що батьки, які проживають окремо, можуть з дозволу органу опіки та піклування укласти спеціальний нотаріально посвідчений «договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно» (будинок, квартиру, земельну ділянку). Відповідно, набувачем права власності на таке нерухоме майно є дитина одноосібно чи разом із матір’ю/батьком, із ким вона проживає. Разом із тим, не припиняється обов’язок зі сплати аліментів у разі укладення договору відчуження майна на користь дитини (зокрема, договір дарування), який не містить умов про припинення права на аліменти. У даній справі суд відхилив вимоги про визнання договору дарування недійсним, так як батько не довів укладення правочину під впливом обману чи помилки, а просто внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення вважав, що даруэ квартиру з метою припинення обов’язку сплачувати аліменти дітям.
Істотне збільшення вартості майна + трудові/грошові затрати = визнання особистого майна спільним сумісним
17 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 501/544/17, у якій відмітив, що особисте майно дружини/чоловіка може бути визнане об’єктом спільної сумісної власності подружжя лише за сукупності двох умов: 1) істотність збільшення вартості майна за час шлюбу; та 2) збільшення вартості безумовно пов’язане зі спільними трудовими (дії щодо капітального ремонту, добудови, перебудови майна) чи грошовими затратами (внесення спільних/особистих коштів другого з подружжя). При цьому, не вважається істотним поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання – у такому разі другий із подружжя матиме право на грошову компенсацію понесених витрат. Так само, не є підставою для визнання особистого майна спільним сумісним сам по собі факт збільшення вартості спірного майна у період шлюбу чи внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін. Суд задовольнив вимогу чоловіка про визнання будинку дружини спільним сумісним, оскільки встановив, що внаслідок проведеної подружжям реконструкції будинку, його вартість не враховуючи тенденцій загального подорожчання нерухомого майна збільшилася в 9,5 разів або на 946%, що явно свідчить про істотність збільшення вартості майна.
Позов про визнання батьківства подається повнолітніми дітьми самостійно
11 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 756/8241/20 стосовно визнання батьківства. За загальним правилом, у разі народження дитини за відсутності спільної заяви батьків, які не перебувають у шлюбі, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за позовом одного з них або опікуна/піклувальника дитини, особи, що утримує і виховує дитину, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. Якщо дитина народилася до 01 січня 2004 року, позивачу необхідно довести принаймні одну з наступних обставин: 1) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; 2) спільне виховання дитини; 3) спільне утримання дитини; або 4) визнання батьківства відповідачем. На додаток, Суд зауважив, що позивач-матір не була наділена правом звернутися до суду із позовом про визнання батьківства в інтересах своєї 43-річної дочки, оскільки батьки здійснюють захист прав та інтересів лише неповнолітніх дітей. Відповідно, захист прав та інтересів дітей, які досягли повноліття, здійснюється такими особами самостійно.
Заповіт не зареєстрований у Спадковому реєстрі у день його складення не є недійсним
17 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 755/8776/18, у якій резюмував, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, або з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; якщо ж волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, такий заповіт може бути визнано недійсним. При цьому, хоча заповіти підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі, несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорення. Так, несвоєчасна реєстрація заповіту в Спадковому реєстрі нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування є порушенням такою особою, яке свідчить лише про недобросовісне виконанням особою, уповноваженою на вчинення нотаріальних дій, своїх обов’язків, але не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном.
Зі смертю іпотекодавця-боржника іпотека не припиняється
12 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 750/12430/19, у якій нагадав, що іпотека є видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, яким кредитор-іпотекодержатель має право розпорядитися в разі невиконання боржником основного зобов’язання. Якщо боржник та іпотекодавець є однією й тією ж особою, то після його смерті та в разі порушення ним своїх зобов’язань до спадкоємця переходить не лише право власності на іпотечне майно, але і статус іпотекодавця з відповідними обов’язками за іпотечним договором у тому обсязі і на таких умовах, що існували за життя спадкодавця. Таким чином, спадкоємець, що успадкував предмет іпотеки, не відповідає перед кредитором-іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але несе відповідальність за таким додатковим зобов’язанням і лише в межах вартості іпотечного майна. При цьому, звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса чи договору про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі).
Доводити вину набувача у невиконанні спадкового договору не потрібно
08 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 456/1081/20, у якій наголосив, що за спадковим договором одна сторона - набувач зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони – відчужувача (певні дії майнового/немайнового характеру до/після відкриття спадщини), а в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. При цьому, у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем обов’язків, відчужувач має право заявляти позов про розірвання такого спадкового договору достроково. Більше того, відчужувач не зобов’язаний доводити вину набувача у невиконанні/неналежному виконанні спадкового договору – достатньо підтвердити належними та допустимими доказами лише факт такого невиконання.
Орендні платежі за нерухоме спадкове майно повинні ділитися між усіма спадкоємцями
03 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 754/13502/19, у якій зауважив, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на таку спадщину, так само як відсутність реєстрації права власності не позбавляє його прав користування та володіння спадковим майном. Відповідно, ніщо не заважає спадкоємцю до реєстрації права власності фактично управляти нерухомістю як частиною спадщини. При цьому, спадкоємець, якому за законом або на підставі заповіту належить частка у спадщині, зокрема, нерухомого майна, має право і на отримання доходів/продукції/плодів з цього нерухомого майна із часу відкриття спадщини (у т.ч. орендну плату), яка за наявності більш ніж одного спадкоємця повинна розподілятися між ними відповідно до їхніх часток у спадщині за відсутності інших домовленостей. Одноосібне отримання одним зі спадкоємців орендної плати зі спадкового майна вважається набуттям майна без достатньої правової підстави, а частка такого доходу підлягає стягненню на користь іншого спадкоємця.
На вимоги про встановлення факту прийняття спадщини позовна давність не поширюється
03 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 452/938/18, у якій нагадав, що позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом із тим, законодавство не встановлює строку, у межах якого спадкоємець, що прийняв спадщину, зобов’язаний зареєструвати право власності на спадкове майно або звернутися до суду з вимогою щодо захисту свого права. Відповідно, на вимоги про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном позовна давність не поширюється, а підстави для застосування позовної давності відсутні.
Спадковий договір, укладений під час мораторію на відчуження землі, є нікчемним
04 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 692/845/19, якою роз’яснив, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору є способом відчуження, а не окремим видом спадкування, а тому відповідні правила про спадкування на подібні відносини не поширюються. Крім того, спадковий договір, укладений під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв) щодо передачі прав на відчуження земельних ділянок чи часток на майбутнє, порушує публічний порядок держави та є нікчемним (недійсним в силу закону).
Потреба в додатковому житлі за рахунок сусідської квартири не підтверджує факт проживання зі спадкодавцем однією сім’єю
02 листопада 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 753/11869/18, якою нагадав, що особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше 5 років до часу відкриття спадщини мають право на спадкуванням за законом у четверту чергу. При цьому, сім’ю складають ті особи, що не лише спільно проживають, але пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини (мали спільний бюджет, спільне харчування, придбавали майно для спільного користування, тощо). При цьому, не є доказом проживання однією сім’єю саме по собі надання допомоги спадкодавцю за її/його життя та її/його поховання. У даній справі у зв’язку з недоведеністю Суд відмовив у задоволенні позовних вимог сусідці спадкодавця, яка обґрунтовувала факт проживання зі спадкодавцем однією сім’єю доводами про те, що вона потребує збільшення житлової площі, а успадкування сусідньої квартири спадкодавця вирішило б проблему з житлом у її родині.