Огляд
Вказана справа стосувалася того, що в Україні називається «рейдерством». Зазвичай таке захоплення не є одноразовим актом і включає низку псевдо законних та очевидно незаконних дій, а також ще більшу кількість тривалих, заплутаних та часто безуспішних проваджень, спрямованих на захист від таких дій та виправлення їх наслідків. У такій ситуації часто складно виділити, що було основною причиною порушення, а що другорядною. Зрозуміло лише одне, а саме те, що в результаті сукупності дій приватних осіб та бездіяльності держави законні власники втрачають своє майно.
Саме такий підхід, який полягає в комплексній оцінці усіх обставин справи в сукупності, і обрав Європейський суд з прав людини у справі «Shesti Mai Engineering OOD and Others v. Bulgaria».
Заявники у вказаній справі були акціонерами компанії МТФУ, які сумарно володіли 49,83 % акцій. На підставі свавільного рішення суду (орган, що на той час був відповідальним за ведення «реєстру компаній») в реєстр компаній були внесені зміни та вказано в якості членів правління осіб, що не мали жодного відношення до МТФУ. Після цього новим правлінням було прийнято численні рішення щодо подальшої зміни свого складу, щодо затвердження нового списку акціонерів, додаткової емісії акцій та інше.
Заявники не змогли скликати альтернативні збори акціонерів, оскільки формально усі їх представники були виключені зі складу правління. Численні судові провадження, порушені заявниками, «не встигали» за чередою рішень, що приймалися правлінням.
В результаті частку заявників було «розбавлено» до менш, ніж 1%, а більшу частину активів МТФУ відчужено.
У даній справі безпосередньо до порушення прав заявників призвели дії інших приватних осіб, за які держава не несе відповідальності за Конвенцією.
Однак, ЄСПЛ взяв до уваги, що такі дії стали можливими частково завдяки неправомірному рішенню суду, що «запустило процес», а частково, і навіть більшою мірою, у зв’язку з неспроможністю держави захистити права акціонерів.
Так, з точки зору ЄСПЛ держава у даній справі повинна була забезпечити заявникам можливість захистити себе від подальших неправомірних дій приватних осіб. Так, держава повинна була забезпечити їм доступ до:
- Невідкладних заходів, здатних зупинити подальше розгортання ситуації на їх шкоду;
- Швидких процедур, здатних виправити порушення їх прав, що уже трапилися.
Таких механізмів на національному рівні не було і саме це стало підставою для констатації ЄСПЛ порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Цікавим у даній справі є те, що хоча порушення носило суто «процесуальний» характер ЄСПЛ розглянув можливість компенсації заявникам вартості втрачених активів.
*****
Стислий виклад
Події, що призвели до порушення прав заявників:
Заявники – акціонери компанії МТФУ, які сумарно володіли 49,83 % акцій.
У 1992 році МТФУ розпочало процес ліквідації, який було припинено рішенням загальних зборів у 1995 році. 28 липня 1995 року суд вніс відомості про це рішення в реєстр компаній (ріш. № 6).
3 серпня 1996 року було проведено загальні збори акціонерів, де було вирішено, що надалі керівництво компанією здійснюватиметься правлінням. Однак, членів правління на зборах обрано не було.
В липні 1999 Б.С. звернувся від імені компанії «Мінстрой» до суду з клопотанням про внесення в реєстр компаній відомостей, на підставі рішення правління МТФУ від 20 липня 1999, про обрання компанії «Мінстрой» головою правління МТФУ.
21 липня 1999 суддя Р.П. в ході закритого судового засідання прийняла за власною ініціативою рішення виправити описку в рішенні № 6. Вона зазначила, що у рішенні не вказувалося, хто належав до правління, що було «очевидною помилкою». Відтак, вона внесла в реєстр компаній відомості про п'ятьох членів правління, одним з яких був Е. (один із заявників) (далі – рішення № 9).
На наступний день суддя прийняла рішення № 10. На підставі рішення правління від 20 липня 1999, вона зареєструвала компанію «Мінстрой» в якості нового виконавчого директора. Від імені Мінстрою діяв Б.С.
26 липня 1999 року представники Мінстрой, на чолі з Б.С. захопили приміщення МТФУ та видворили звідти попереднє керівництво і в тому числі Е.
Б.С., в якості представника виконавчого директора, прийняв рішення про заборону Е. заходити на територію МТФУ.
Новим правління було скликано загальні збори акціонерів. Заявників на нього не пустили. В результаті на зборах були акціонери, що сумарно володіли не більше 8 % акцій. Було обрано нових членів правління та складено новий реєстр акціонерів, куди не були внесені імена заявників. На підставі цих рішень судом були в подальшому внесені відповідні зміни до реєстру компаній (рішення суду №№ 11 та 12).
Заходи вжиті з метою виправлення порушених прав:
Заявники безуспішно намагалися провести альтернативні збори акціонерів. Однак суди однак відмовилися вносити в реєстр прийняті ними рішення, оскільки збори не були ініційовані правлінням.
Дехто із заявників оскаржили рішення №№ 9, 10, 11 та 12.
В рамках одного з проваджень 21 вересня 1999 року було вжито заходів забезпечення позову: заборонено новому правлінню приймати будь-які рішення. 3 листопада 1999 року заходи забезпечення було скасовано: на думку суду, не було підстав вважати, що в разі визнання рішень №№ 9 та 10 незаконними, можуть виникнути перешкоди на шляху виконання такого рішення суду. Разом з тим, під час дії заборони було проведено збори, чиї рішення було зареєстровано після її скасування.
Основне судове провадження завершилися у листопаді 2003 року: рішення №9 було скасовано. Суди однак зазначили, що визнання цього рішення незаконним не мало ретроспективної сили. Відтак, не тягнуло за собою визнання незаконною реєстрацію подальших рішень новообраного правління судом (№№ 10, 11 та 12). Якщо заявники хотіли скасувати рішення загальних зборів, зареєстрованих рішеннями суду №№ 10, 11 та 12, їм слід було окремо оскаржити ці рішення в рамках іншої процедури (на той час в судовій практиці паралельно існувало два погляди щодо процедури оскарження).
6 жовтня 2000 року Вищою Радою Правосуддя було прийнято рішення за скаргою заявника Е. на дії судді Р.П. та притягнуто її до дисциплінарної відповідальності (винесено попередження). Вища Рада Правосуддя вказала, що допустивши численні процесуальні порушення, діючи всупереч законодавству за власною ініціативою, спотворивши докази та факти, суддя «фактично створила» нове правління.
Наслідки:
У 2000 – 2003 роках новим правлінням було прийнято численні рішення щодо зміни складу правління та внесення змін до статуту.
У 2001, 2006 та 2008 роках було збільшено статутний капітал шляхом проведення емісій додаткових акцій. Ці акції було викуплено акціонерами, які володіли до того 8 % акцій. Нікому із заявників не було запропоновано купити додаткові акції.
Як наслідок у 2008 році 99,1 % акцій належало трьом компаніям, жодна з яких не належить до числа заявників.
Скарги до ЄСПЛ:
Заявники стверджували, що рішеннями №№ 9 та 10 суд свавільно передав контроль компанією особам, що не мали до неї жодного відношення. Відсутність в подальшому ефективного та вчасного реагування з боку органів влади призвело до того, що така ситуація тривала декілька років.
Щодо порушення статті 1 Протоколу № 1:
ЄСПЛ вказав, що шляхом прийняття відверто протиправного та свавільного рішення № 9 національним судом було створено ситуацію, за якої треті сторони отримали можливість позбавити заявників права власності на частки в підприємстві та розтратити майно підприємства.
Відтак, ключовим питанням є, чи виконала держава свої позитивні зобов'язання, а саме, 1) чи надало законодавство заявникам ефективні інструменти, необхідні для протистояння негативним наслідкам рішення № 9, та 2) чи було достатнім для виправлення порушених прав заявників скасування цього рішення більш ніж через 4 роки.
Суд вказав, що заходи, вжиті заявниками з метою розгортання ситуації, спричиненої прийняттям рішенням № 9 (позов до суду, клопотання про забезпечення позову), були цілком раціональними у даній ситуації. Особливо з огляду на неусталеність судової практики у справах щодо оскарження рішень корпоративних органів.
Дійсно заявники могли оскаржувати рішення кожних наступних (після рішення № 9) загальних зборів та навіть вимагати компенсації завданих збитків. Вони цього не зробили, однак важко назвати таке рішення неправильним.
Таке оскарження навряд чи принесло більше, ніж вже подані ними позови.
Так, видається, що кожне таке провадження було б зупинено до закінчення розгляду справи щодо законності рішення № 9.
Також, з огляду на постанову Верховного Суду від 2002 року (згідно з якою скасування рішення правління чи загального зібрання акціонерів не має ретроспективної дії) заявникам довелось би оскаржувати кожне нове рішення, винесене протягом чотирьох років правлінням, яке в очах зовнішнього світу було єдиним законним органом МТФУ.
У даному випадку заявники потребували доступу до:
- Невідкладних засобів, здатних зупинити подальше розгортання ситуації на їх шкоду;
- Швидких процедур, здатних припинити подальше існування такої ситуації.
Таких інструментів в розпорядженні заявника не було:
- Ухвала про забезпечення позову не виконувалася навіть до того, як її було скасовано. Ухвалу було скасовано через півтори місяці з моменту винесення, як таку, що була недоречною за обставин справи;
- Розгляд основних позовів тривав роками. Справа, яка була дуже терміновою, розглядалася в рамках загального провадження судами трьох інстанцій. Така тривалість за відсутності тимчасових заходів не може вважатись розумною.
Відтак, наявні на національному рівні процедури не забезпечили заявникам належного захисту (а також redress) від наслідків реєстрації рішень, що надали можливість приватним особам незаконно захопити контроль над компанією.
За результатами провадження ЄСПЛ було присуджено на користь заявників відшкодування матеріальної (в розмірі, що був обґрунтований заявниками) та нематеріальної шкоди.
Автор: Маркіян Бем