публікації

Майнові відносини у цивільному шлюбі

30/05/2017

Анатолій Пашинський

Партнер, адвокат, PhD

Антикорупційні питання,
Корпоративне право,
Приватні клієнти та управління приватним капіталом

Завантажити статтю

Друга половина ХХ століття ознаменувала лібералізацію в усіх сферах суспільного життя. Традиційні погляди на інститут сім’ї, що формувались тисячоліттями під впливом релігійних канонів та загальноприйнятих моральних імперативів, почали поступатись місцем принципово новим концептам, які відкидають необхідність формалізації стосунків між чоловіком і жінкою. Сьогодні практично в усіх європейських країнах частка осіб, що проживають разом без оформлення шлюбних стосунків, стрімко зростає – так, якщо станом на 1996 рік у Великобританії 6,5 % спільно проживаючих пар не перебували у шлюбі, то у 2012 році ця цифра склала вже 11,7 %. За прогнозами Гаазької конференції з міжнародного приватного права у 2031 році кожна четверта пара буде проживати сім’єю без офіційної реєстрації шлюбу. Разом з тим, на сучасному етапі розвитку національних правових систем інститут фактичних шлюбних відносин об’єктивно є недостатньо врегульованим навіть у європейських країнах. Нові виклики постають і перед міжнародним приватним правом, яке має забезпечити належне вирішення колізійних питань фактичних шлюбних відносинах з іноземним елементом.

Цивільний шлюб як правова terra incognita

Більшість держав світу взагалі жодним чином не врегульовують питання спільного проживання сім’єю. При цьому до цієї групи належать не лише слаборозвинені азійські та африканські держави, а й такі розвинуті демократії як Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди, Норвегія, Данія, Латвія, Ірландія. Фактичні шлюбні відносини в цих країнах не створюють жодних майнових чи немайнових наслідків для кожного з учасників такого союзу. У разі виникнення спору щодо поділу майна суди цих держав при розгляді кожної конкретної справи застосовують окремі положення договірного чи корпоративного права або норми щодо безпідставного збагачення. Для прикладу, при розгляді справ щодо майнових наслідків проживання сім’єю латвійські суди користуються аналогією з договором спільного ведення господарської діяльності та оцінюють особистий внесок кожної з сторін фактичного подружжя у набуте майно. Слід також зазначити, що питання спільного проживання сім’єю без реєстрації шлюбу досі не регламентовані на рівні ЄС. Незважаючи на численні обговорення, інститут фактичних шлюбних відносин так і не було врегульовано в Регламенті ЄС 2016/1104 від 24 червня 2016 року, який натомість сконцентрувався на питанні майнових наслідків цивільних партнерств. В ряді країн фактичне проживання сім’єю чітко не визначається і не породжує майнових наслідків, проте має значення в деяких галузях права. Так, за законодавством Болгарії особи у конкубінаті вважаються близькими особами для цілей антикорупційного законодавства, а в Латвії одна з сторін фактичного подружжя має право не свідчити проти свого співмешканця у кримінальному процесі.

Врегулювати неврегульоване

Лише незначна кількість країн стоїть на позиції визнання суспільного явища проживання сім’єю без реєстрації шлюбу та детально врегульовують питання поділу майна при припиненні фактичних шлюбних відносин. Так, згідно з Цивільним кодексом Парагваю на набуте під час цивільного шлюбу майно поширюється режим спільної сумісної власності у випадку, якщо сторони проживали сім’єю більш ніж 4 роки. В Новій Зеландії на спільне проживання сім’єю, що триває понад 3 роки, поширюються усі положення законодавства про подружжя за винятком презумпції батьківства. В Угорщині на набуте під час спільного проживання сім’єю майно поширюється режим спільної сумісної власності з презумпцією рівності часток кожного з учасників, якщо інше не буде доведено одним з співмешканців в суді. Спільне проживання сім’єю породжує правові наслідки для його учасників і згідно з законодавством КНР. Так, рішенням Верховного суду КНР від 1989 року було визнано, що на фактичні шлюбні відносини поширюються певні правові презумпції зареєстрованих подружніх відносин. Китайський суд у кожному конкретному випадку може визнати поширення режиму спільної сумісної власності на активи і пасиви, набуті сторонами під час спільного проживання сім’єю.

Низка країн передбачає настання певних правових наслідків при співжитті без оформлення шлюбних відносин, зокрема допускають право учасника фактичного подружжя на спадкування у разі смерті іншого. При цьому черга, в яку співмешканець за законом успадковуватиме майно померлого, різниться залежно від країни. Так, в Австрії один з учасників фактичного подружжя може успадкувати майно іншого співмешканця лише в разі відсутності у померлого будь-яких родичів. В Чехії особа, що проживала сім’єю з спадкодавцем, разом з дітьми померлого спадкує в третій черзі після дружини/чоловіка та батьків спадкодавця. У Фінляндії сторона фактичних шлюбних відносин не має право на спадщину за законом, проте у випадку, якщо після смерті спадкодавця ця особа опинилась у скрутному фінансовому становищі, вона має право на утримання за рахунок майна чи грошових коштів померлого. Цікавий правовий режим власності майна незареєстрованого подружжя діє у Мексиці – так, якщо сторони не перебувають в іншому шлюбі, проживають разом понад два роки або ж мають спільну дитину, то вони спадкують один за одним в першій черзі як зареєстроване подружжя. У той же час на майно, набуте сторонами під час спільного проживання, режим спільної сумісної власності не поширюється.

Найбільш детально інститут спільного проживання сім’єю врегульовано в Фінляндії та, як це не дивно, – у Спеціальному адміністративному районі Макао (КНР). В Фінляндії переважна більшість питань спільного проживання сім’єю регламентуються окремим Законом про припинення домашнього господарства спільно проживаючих партнерів (2011), що застосовується як до одностатевих, так і до різностатевих пар. Для цілей даного закону співмешканцями визнаються особи, які протягом більш ніж п’яти років ведуть спільне господарство або проживають разом та мають спільну дитину. Закон передбачає презумпцію спільної сумісної власності щодо рухомого майна, а також визначає право подати заяву до суду на призначення уповноваженої особи для здійснення розподілу майна. Більше того, кожна з сторін має право подати до суду заяву на отримання компенсації у разі, якщо на його думку розподіл майна призвів до безпідставного збагачення іншої сторони. В Макао Цивільний кодекс містить окрему главу щодо фактичних шлюбних союзів, що визначає такі союзи як «відносини між двома особами, які добровільно проживають в умовах та порядку, аналогічних до подружжя». До фактичних шлюбних відносин висувається низка вимог: особи мають бути різної статі, віком більше 18 років, не перебувати в іншому зареєстрованому шлюбі та ділити «ложе і спільне господарство» (bed and board). Закон визначає, що до правових наслідків таких фактичних шлюбних відносин застосовуються усі відповідні положення законодавства стосовно зареєстрованих шлюбів mutatis mutandis. Разом з тим, співмешканці успадковують майно один одного в третій черзі та лише у разі, якщо вони спільно проживали сім’єю понад 4 роки.

Досвід України

В Україні проживання сім’єю як правова категорія з'явилась в законодавстві лише у 2004 році з вступом в силу Сімейного кодексу України. Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, набуте ними за час спільного проживання майно належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Постанова Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 визначає, що положення даної статті поширюється лише на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися «усталені відносини, що притаманні подружжю». Разом з тим, при розгляді справ щодо поділу майна фактичного подружжя суд в першу чергу має встановити, чи мали сторони спільний побут, спільне господарство та спільний бюджет, а також чи мали існуючі між ними відносини характер сімейних. Як свідчить судова практика, у якості доказів спільного проживання сім’єю суди можуть брати до уваги:

1. Свідчення свідків – є вагомим доказом, проте за відсутності будь-якого документального підтвердження не можуть бути покладені в основу судового рішення. Важливими є підтвердження свідків щодо того, що сторони вели спільне господарство і турбувались один про одного, представляли один одного стороннім людям як свого чоловіка чи дружину, разом святкували свята, їздили на відпочинок, купували одяг і продукти, навіть виносили сміття (див. рішення Автозаводського районного суду м. Кремерчука від 27.12.2013 у справі № 524/2460/13-ц). Суд також може брати до уваги той факт, що один з учасників фактичного подружжя мав близькі відносини з батьками іншої сторони, звертався до них «мама» чи «тато».

2. Документи та письмові докази, що доводять спільне ведення господарства і наявність сімейного бюджету – e.g. ведення спільного будівництва чи участь у ремонті житла іншого з фактичного подружжя, довідки про оплату комунальних рахунків, Інтернету чи кабельного телебачення.

3. Фотографії часто використовуються сторонами як доказ, проте здебільшого оцінюються судом критично. Фотографій має бути багато і вони мають відображати значну кількість моментів зі спільного життя – вінчання сторін, фото з пологового будинку, святкування важливих подій у спільній квартирі, спільний відпочинок тощо. У той же час слід пам’ятати, що самі по собі фотографії можуть свідчити лише про дружні відносини між сторонами, а тому не можуть бути використані як єдиний доказ у справі. Як зазначив Будьоннівський районний суд м. Донецька в своїй ухвалі від 25 листопада 2013 року у справі № 0504/4452/2012, на фотографіях позивач і відповідач мають бути зображені «не як друзі, а як сім'я». Залишається лише здогадуватись, що саме має бути зображене на цих фотографіях.

4. Інші докази – факт вінчання сторін, підтверджене даними з книги реєстрації церкви, амбулаторна картка центру репродукції людини, в якому чоловік та дружина намагались провести штучне запліднення, довідка сільради про спільне проживання адреси, адреси, яку кожен з подружжя вказував як контактну в лікарні чи при подачі позову тощо.

Варто враховувати, що усі вищезгадані докази не матимуть сили в суді, якщо сторони не проживали разом. Зокрема, у Постанові ВСУ від 20 лютого 2012 року по справі № 6-97цс11 суд відзначив, що застереження ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу про те, що «подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно» поширюється лише на зареєстровані шлюби, а тому незважаючи на всі докази, які свідчили про дуже тісні відносини між сторонами, суд не визнав наявність фактичних шлюбних відносин через тривале проживання осіб окремо у різних країнах.

Таким чином, в Україні правова конструкція спільного проживання сім’єю визначена на рівні Сімейного кодексу та застосовується національними судами вже понад 10 років. Разом з тим, для напрацювання послідовної правозастосовної практики новому Верховному Суду варто розглянути можливість оновлення діючої (або прийняття нової) Постанови Пленуму ВСУ, до якої будуть включені окремі положення щодо узагальнення судової практики щодо спільного проживання сім’єю, зокрема питання допустимих доказів на підтвердження факту наявності між сторонами фактичних шлюбних відносин.

Нові виклики для міжнародного приватного права

Слід відзначити, що проблема правового регулювання фактичних шлюбних відносин існує не лише на національному, а й на міжнародному рівні. З поступом глобалізації на відносини спільного проживання сім’єю накладається іноземний елемент, що породжує нові виклики для міжнародного приватного права. Як вже зазначалось, у більшості держав фактичні шлюбні відносини не вважаються юридичною категорією, а отже співмешканці не мають чітко визначеного правового статусу. Очевидно, що питання регулювання колізій при наявності у відносинах іноземного елементу в таких державах навіть не постає, оскільки інститут фактичних шлюбних відносин відсутній в принципі. У той же час навіть держави, які у своєму національному законодавстві містять правову категорію спільного проживання сім’єю, окремо не визначають колізійні норми, що підлягають застосуванню до таких de facto шлюбних відносин.

Проблема права, що застосовується до неодружених пар, була вперше піднята на міжнародному рівні Постійним бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права наприкінці 80-х років ХХ ст. Разом з тим, на сьогоднішній день Гаазька конференція чи будь-яка інша міжнародна організація так і не розробила проекту конвенції у сфері регулювання фактичних шлюбних відносин. Причиною цього в першу чергу стала неспроможність держав прийти до спільного розуміння щодо концептуальних засад цього інституту та його співвідношення з публічним порядком кожної з них.

Виходячи з нагальної необхідності розробки законодавства для врегулювання колізій у відносинах з іноземним елементом, розглянемо можливі варіанти визначення права, що застосовуватиметься до факту виникнення незареєстрованого шлюбу та до його майнових наслідків. На думку автора, для визначення самого факту виникнення та існування фактичних шлюбних відносин варто застосувати колізійну прив’язку спільного громадянства сторін (lex patriae), а у разі його відсутності – останнього спільного місця проживання сторін (lex domicilii). Прив’язка спільного громадянства випливає з принципу найбільш тісного зв'язку, а спільного доміцилію – з самої природи таких відносин. Дійсно, не виключається ситуація, за якої право держави спільного громадянства чи спільного останнього місця проживання пари взагалі не матиме правового інституту фактичного шлюбу. У той же час це зумовлене тим, що інститут фактичних шлюбних відносин поки що не набув загального поширення в національному законодавстві держав, а отже абсолютно будь-який варіант прив’язки може відсилати до права, в якому цей інститут відсутній. Слід підкреслити, що варіант прив’язки до права держави місця виникнення фактичних шлюбних відносин є менш вдалим, адже питання встановлення конкретного місця виникнення таких відносин є досить проблематичним у зв'язку з відсутністю акту формалізації таких стосунків. Непростим є також і питання встановлення права, що застосовується для визначення майнових наслідків фактичних шлюбних відносин. Оскільки у фактичних шлюбних відносинах відсутній шлюбний договір, вибір права сторонами навряд чи буде активно застосовуватись в цьому випадку. Звісно, співмешканці можуть укласти між собою звичайний цивільно-правовий договір, проте такі випадки будуть вкрай нечастими виходячи з самої природи неоформлених шлюбних відносин. У той же час необхідно все-таки залишити за сторонами можливість здійснити вибір права для регулювання майнових наслідків союзу відповідно до принципу автономії волі (lex voluntatis). У разі відсутності вибору права пропонується визначити колізійну прив’язку права спільного громадянства сторін як основну, а останнього місця спільного постійного проживання сторін – як альтернативну.

Таким чином, на даному етапі розробка універсального чи навіть регіонального міжнародно-правового документа для врегулювання колізійних аспектів фактичних шлюбних відносин не вбачається можливим з огляду на діаметрально протилежні підходи держав до цього інституту. Незважаючи на зміну суспільного сприйняття феномену проживання у незареєстрованому шлюбі та значну розповсюдженість такого явища, національне законодавство переважної більшості держав поки що не містить належного правового регулювання цього суспільного явища. З огляду на це, першим етапом у вирішенні проблеми такого правового вакууму є розробка і ухвалення державами норм внутрішнього законодавства, які б врегульовували питання фактичних шлюбних відносин без іноземного елементу. Другим етапом має стати розробка колізійних норм на національному рівні для регламентації незареєстрованих шлюбних відносин з іноземним елементом. Лише після цього сторони мають перейти до третього етапу – напрацювання спільного підходу на міжнародному рівні з застосуванням універсальних (Гаазька конференція, ООН) та регіональних платформ (Рада Європи).

Опубліковано: "Юридична Газета", №22, 30 травня 2017 р.

Автор: Анатолій Пашинський

Що нового?

Найважливіша аналітика у вашій пошті.

більше аналітики

18/07/2024

Корупція в Україні є однією із основних перешкод на шляху до економічного розвитку, євроінтеграції та перемоги над російським агресором. На жаль, очікування українського народу щодо зменшення рівня корупції після повномасштабного вторгнення значною мірою не справдились.

Анатолій Пашинський

04/07/2024

Робота на державу має свої особливості. Зокрема йдеться про численні антикорупційні обмеження, що виникають після вступу на публічну службу. Одним із таких обмежень є майже повна заборона на отримання подарунків від третіх осіб.

Анатолій Пашинський, Максим Васильєв