Запровадження адвокатської монополії на представництво інтересів фізичних та юридичних осіб в суді та прийняття нової редакції Господарського процесуального кодексу України поставило перед юристами-практиками деякі проблемні питання, пов’язані з представництвом учасників справи у господарському процесі.
Здавалося б, чинні норми ГПК України досить чітко встановлюють, хто може бути представником і якими документами підтверджуються повноваження представника. Однак, перша судова практика Верховного Суду щодо повернення касаційних скарг, до яких додано неналежні докази повноважень адвоката, може бути неприємним сюрпризом навіть для досвідчених адвокатів.
1. Як по закону?
Перелік документів, якими підтверджуються повноваження представника (адвоката), закріплений у статті 60 ГПК України. Законодавець при цьому умисно розділяє у різних частинах перелік документів на підтвердження повноважень представника (неадвоката) та перелік документів на підтвердження повноважень адвоката як представника.
Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 4 статті 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються: 1) довіреністю; або 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Однак, як показала судова практика Верховного Суду, досить проста і однозначна за змістом норма має «підводні камені» у застосуванні.
2. Довіреність + свідоцтво адвоката
На практиці адвокати досить часто підтверджують свої повноваження перед судом довіреністю, а наявність статусу адвоката – копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. У більшості випадків суди першої та другої інстанції вважають вказані документи належними доказами повноважень адвоката як представника сторони господарського процесу.
Однак, у Касаційному господарському суді Верховного Суду набуває поширення інша судова практика, відповідно до якої вказані документи не можуть визнаватися належними доказами на підтвердження повноважень адвоката як представника. Касаційний господарський суд повертає касаційні скарги без розгляду, якщо касаційна скарга підписана представником скаржника, який є адвокатом, однак, у тексті довіреності не вказано, що представник уповноважений за довіреністю представляти інтереси скаржника саме як адвокат або у довіреності відсутні посилання на договір про правничу допомогу.
В ухвалі від 18.06.2018 року у справі № 910/15163/17 Касаційний господарський суд на підставі норм частини 4 статті 60 ГПК України та частини 3 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дійшов такого висновку: «за відсутності ордеру, довіреність повинна містити інформацію, що повноваження на представництво в суді надано саме адвокату, а не громадянину.
Зі змісту доданих довіреностей № 1 від 20.07.2018 та № 2 від 20.07.2018 не вбачається, що повноваження з представництва скаржниками надано саме адвокату ОСОБА_4, тобто довіреності самі по собі не є доказом, які підтверджують повноваження адвоката ОСОБА_4, а також не свідчить про те, що у відносинах з довірителями (скаржниками) ОСОБА_4, як представник за довіреністю, виступає у статусі адвоката.
Отже, скаржниками не додано доказів стосовно того, що ОСОБА_4 уповноважена за довіреностями представляти інтереси скаржників як адвокат.
Також, з доданих довіреностей № 1 від 20.07.2018 та № 2 від 20.07.2018 не вбачається укладення договору про надання правової допомоги між скаржниками та адвокатом ОСОБА_4».
Аналогічна позиція викладена Касаційним господарським судом Верховного Суду в ухвалі від 21.05.2018 року у справі № 908/1156/17, від 21.05.2018 року у справі № 910/17213/17, від 25.05.2018 року у справі № 922/3775/17, ухвала від 31.01.2018 року у справі № 910/24418/16 та інших ухвалах.
Як бачимо, вказана позиція ґрунтується на буквальному тлумаченні норм законодавства, що, на мою думку, не враховує правової природи та суті представництва. Зокрема, не зовсім зрозуміло, яке значення для відносин представництва має «роздвоєння» правового статусу представника на громадянина (фізичну особа) та адвоката, хоча це одна й та сама особа. Суть представництва полягає у переданні повіреному повноважень (прав), якими наділений довіритель. Якщо слідувати логіці суду, то клієнт наймає адвоката для представництва своїх інтересів у суді, але уповноважує його як лише фізичну особу, яка повною мірою не може реалізувати процесуальні права та обов’язки, які має сам довіритель і міг реалізувати в порядку самопредставництва, зокрема не може представляти інтереси довірителя в апеляційному та касаційному суді (в силу того, що діє адвокатська монополія). З точки зору відносин представництва, такі дії довірителя (клієнта) позбавлені здорового глузду. Аналогічною була б ситуація, коли дієздатна особа «уповноважила» недієздатну особу на реалізацію своїх цивільних прав та обов’язків.
Разом з тим, з огляду на те, що наведена правова позиція Верховного Суду створює ризики повернення без розгляду касаційних скарг, поданих адвокатом разом із довіреністю та копією свідоцтва, щоб уникнути неочікуваних проблем у касаційному суді, варто вказати у тексті довіреності про те, що представник уповноважується на ведення справи саме як адвокат, зазначити у довіреності реквізити свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та додатково вказати реквізити договору про правничу допомогу.
Варто також відзначити, що Касаційний господарський суд у деяких судових рішеннях висловив позицію, щодо неможливості використання довіреності на підтвердження повноважень адвоката, який представляє свого роботодавця в суді.
Вказана позиція ґрунтується на рішенні Ради адвокатів України від 07.04.2017 року № 54 «Про затвердження роз’яснення щодо деяких питань представництва адвокатом юридичної особи», відповідно до якої представництво інтересів підприємства в судах особами, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та є найманими працівниками цього ж підприємства, можливе виключно на підставі договору про надання правової допомоги у відповідності до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Зокрема, в ухвалі від 25.06.2018 року у справі № 924/326/17, ухвалі від 26.04.2018 року у справі № 910/582/17 Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що довіреність адвоката, який є найманим працівником і представляє свого роботодавця в суді, не може бути доказом на підтвердження повноважень адвоката як представника, у зв’язку з чим повернув касаційну скаргу, підписану таким адвокатом. В цих же ухвалах Касаційний господарський суд вкотре наголосив про те, що зі змісту наданих суду довіреностей не вбачається, що повноваження з представництва надані скаржником саме адвокату, тобто довіреність сама по собі не є доказом, який підтверджує повноваження адвоката.
Разом з тим, наведена позиція Верховного Суду виглядає дещо суперечливою: з одного боку, суд вказує на недоліки довіреності, яка не підтверджує, що скаржник уповноважив саме адвоката як представника, а не громадянина; з іншого боку, суд посилається на роз’яснення, відповідно до якого довіреність взагалі не може бути підставою для представництва адвокатом інтересів свого роботодавця в суді.
Варто зауважити, що вказане роз’яснення Ради адвокатів України фактично звужує зміст закону (зміст норми, викладеної у частині 4 статті 60 ГПК України), оскільки вказана норма не передбачає заборони на видачу довіреності адвокату для представництва інтересів юридичної особи, з якою він перебуває у трудових відносинах. Більше того, ні в Цивільному кодексі України, ні в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ні в ГПК України не встановлено заборони видавати довіреність адвокату для представництва інтересів свого роботодавця в суді.
З урахуванням неоднозначної позиції Суду щодо документів, що підтверджують повноваження адвоката, який представляє в суді інтереси свого роботодавця, мінімізувати ризики повернення касаційної скарги можна лише шляхом укладення договору про правничу допомогу між адвокатом і його роботодавцем (підприємством) та оформлення на цій підставі ордеру.
3. Ордер + свідоцтво адвоката
Нагадаю, що відповідно до старої редакції ГПК України (частини 7 статті 28) повноваження адвоката могли підтверджуватися або договором про правничу допомогу, або ордером. Але до ордеру обов’язково вимагалося додати витяг із договору, у якому зазначалися повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У новій редакції ГПК України дещо змінено правила використання ордеру як доказу на підтвердження повноважень адвоката. Тепер ордер, який виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, який підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу або витягу з нього разом із ордером чинною редакцією ГПК України не вимагається.
Разом з тим, на практиці деякі судді «за старою звичкою» вимагають у адвокатів копію договору про правничу допомогу або витяг із нього на підтвердження обсягу повноважень адвоката або наявних обмежень у повноваженнях. Також окремі судді просять адвокатів хоча б підтвердити під час судового засідання (під звукозапис), що такий договір укладений (існує в природі).
Вказані вимоги є незаконними, враховуючи, що:
1) ордер є документом, який підтверджує повноваження адвоката (відповідно до частини 4 статті 60 ГПК України);
2) ордер може бути оформлений адвокатом/адвокатським бюро/адвокатським об’єднанням лише на підставі вже укладеного договору, виходячи зі змісту норм частин 1, 3 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
3) про обмеження повноважень адвоката має бути вказано на звороті ордеру (пункт 14 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 року №36);
4) адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордеру відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).
Як і у випадку з довіреністю, важливо правильно оформлювати ордер, зокрема, правильно вказувати назву суду, у якому здійснюється представництво інтересів клієнта та заповнювати усі обов’язкові поля ордеру. Невиконання вказаних вимог матиме наслідком недопуск адвоката у судове засідання або повернення відповідного процесуального документа.
Зокрема, Касаційний господарський суд повертає без розгляду касаційні скарги адвокатів, якщо прикладений до скарги ордер оформлений з порушенням вимог закону (неправильно вказано назву суду («Верховний Суд України» замість «Верховного Суду») або ордер не містить обов’язкових реквізитів, передбачених Положенням та типовою формою ордеру – ухвала від 23.05.2018 року у справі № 905/2497/17, ухвала від 21.05.2018 року у справі № 914/1964/17, ухвала від 23.04.2018 року у справі № 904/8494/17, ухвала від 24.01.2018 року у справі № 910/15374/17 та інші).
Відтак, подаючи до суду ордер на підтвердження своїх повноважень, варто приділити особливу увагу його оформленню згідно з вимогами Положення про ордер на надання правової допомоги.
4. Договір про правничу допомогу + свідоцтво адвоката
Розглянемо іншу, протилежну ситуацію, чи може договір про правничу допомогу бути належним доказом повноважень адвоката у господарському суді?
На перший погляд, може, оскільки у частині 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути, зокрема, договір про надання правової допомоги. Виходячи зі змісту поняття «адвокатська діяльність», представництво є видом правової допомоги, відтак на підставі вказаної статті відносини представництва підтверджуються договором.
Однак, відповідно до частини 3 статті 26 Закону повноваження адвоката як представника в господарському судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому закону. Відтак, вказана норма стосовно підтвердження повноважень саме у господарському процесі відсилає до спеціальної норми ГПК України (частини 4 статті 60). Вказана норма, як було вказано вище, визначає обмежений (порівняно з частиною 1 статті 26 Закону) перелік документів, що підтверджує повноваження адвоката як представника – лише довіреність або ордер. Таким чином, договір про правничу допомогу (за відсутності ордеру) не є належним підтвердженням повноважень адвоката у господарському процесі.
Вказана правова позиція прослідковується у практиці Касаційного господарського суду, який вважає, що договір про правничу допомогу за відсутності ордеру, не є доказом на підтвердження повноважень адвоката.
Зокрема, ухвалою від 02.07.2018 року у справі № 910/17956/17 касаційний суд залишив без руху касаційну скаргу, до якої адвокатом було додано лише договір про правничу допомогу, але без ордеру. Окрім того, ухвалою від 16.04.2018 року у справі № 910/582/17 залишено без руху касаційну скаргу, до якої було додано договір про правничу допомогу, але без ордеру, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та довіреність (без вказівки на уповноваження адвоката як представника), яку суд визнав неналежним доказом повноважень адвоката як представника.
Таким чином, звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою або іншим процесуальним документом, варто зайвий раз перевірити правильність оформлення документів, що підтверджують ваші повноваження як адвоката (довіреності та/або ордеру), щоб не мати неприємних несподіванок у вигляді повернутого без розгляду процесуального документа.
Опубліковано: "Юрист і Закон", №26, 20.07.2018 – 26.07.2018
Автор: Юрій Колос