Задоволення кредиторських вимог є одним з основних завдань процедури банкрутства.
Так, задля унеможливлення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення чужим коштом, законодавець передбачив додаткові гарантії захисту прав та інтересів кредитора від недобросовісних боржників шляхом покладення відповідальності за зобов`язаннями юридичної особи на органи управління юридичної особи, відступивши від загального принципу корпоративного права про розмежування відповідальності учасника (акціонера) та відповідальності юридичної особи.
Вказані гарантії знайшли своє втілення в межах чинного Кодексу України з процедур банкрутства («Кодекс») в інститутах солідарної відповідальності керівника боржника (ч. 6 ст. 34 Кодексу) та субсидіарної відповідальності керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб (ч. 2 ст. 61 Кодексу), які можливо реалізувати в межах справ про банкрутство юридичних осіб.
Оскільки Кодекс не містить детального регулювання притягнення уповноважених осіб до майнової відповідальності, важливу роль у розумінні підстав та порядку притягнення до відповідальності керівництва та засновників банкрута мають висновки Верховного Суду щодо застосування норм Кодексу в цій частині.
У продовження наших попередніх публікацій (2019, 2021 років) щодо притягнення до відповідальності уповноважених осіб юридичної особи – банкрута пропонуємо ознайомитись з останніми законодавчими змінами та актуальною судовою практикою.
1. СОЛІДАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
1.1 Нові суб’єкти відповідальності та застереження
15.04.2023 набули чинності зміни до ч. 6 ст. 34 Кодексу в частині розширення кола суб’єктів солідарної відповідальності за порушення місячного строку для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі виникнення загрози неплатоспроможності.
Зокрема, від 15.04.2023 за порушення вимог ч. 6 ст. 34 Кодексу можуть бути притягнені будь-які органи та члени органів управління боржника (наглядової ради, загальних зборів, дирекції тощо), а не лише керівник боржника, як було вказано у попередній редакції Кодексу.
Варто відзначити, що з урахуванням загальних принципів юридичної відповідальності притягнути нових суб’єктів до відповідальності можливо лише за бездіяльність з усіма відповідними ознаками, що мала місце після 15.04.2023.
Разом з тим, на час дії воєнного стану законодавець передбачив незастосування солідарної відповідальності до органів управління боржника відповідно до ч. 6 ст. 34 Кодексу, якщо боржник не звернувся до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство внаслідок збройної агресії проти України, у тому числі через перебування єдиного майнового комплексу боржника на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях відповідно до переліку, затвердженого Мінреінтеграції.
Так, керівники підприємств, які зазнали фінансових труднощів через війну, у разі пропуску місячного строку для ініціювання процедури банкрутства зможуть покладатися на законодавчу норму, а не лише сподіватись на лояльність суду та врахування ним об’єктивних обставин неможливості звернутись в господарських суд з відповідною заявою.
1.2 Презумпція вини та умови для спростування
Притягнення особи до юридичної відповідальності, як правило, передбачає доведення її вини у вчиненому діянні (правопорушенні). Судова практика демонструє, що під час розгляду питання про солідарну відповідальність керівництва боржника вина останнього презюмується, а отже саме керівник (член органу управління) повинен довести об’єктивну неможливість виконання покладеного на нього законом обов’язку щодо подання заяви про банкрутство.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 у справі № 903/988/20 вказує на те, що ст. 34 Кодексу закріплює презумпцію вини керівника (органів управління) стосовно бездіяльності щодо подання заяви про банкрутство, яка може бути спростована, зокрема, якщо керівник (член органу управління) боржника доведе, що виникнення обставин визначених абз. 1 ч. 6 ст. 34 Кодексу не свідчило про стан загрози неплатоспроможності, тобто об`єктивне банкрутство, і він, незважаючи на тимчасові фінансові труднощі, добросовісно розраховував на їх подолання в розумний строк, доклав залежних від себе максимальних зусиль для досягнення такого результату, то такий керівник може бути звільненим від солідарної відповідальності.
Окрім того, Суд звернув увагу на те, що момент виникнення обов`язку звернення боржником до господарського суду в кожному конкретному випадку визначається моментом, коли керівник (член органу управління) мав усвідомити критичність ситуації, що склалася, яка б очевидно свідчила про неможливість продовження нормального режиму господарювання без негативних наслідків для боржника та його кредиторів.
Серед інших обставин, які мають бути враховані судом під час вирішення питання покладення на керівника (члена органу управління) боржника солідарної відповідальності є, зокрема: режим, специфіка, характер діяльності боржника, обставини за яких виникли фінансові ускладнення його діяльності (чи мали такі обставини короткочасний характер) тощо, оскільки не будь-які ускладнення в господарській діяльності боржника є безумовною підставою для звернення до суду керівника боржника із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 910/13909/20).
Варто також наголосити на тому, що розгляд судом питання наявності/відсутності порушення керівником (членом органу управління) боржника імперативних вимог, встановлених абз. 1 ч. 6 ст. 34 Кодексу, є обов’язком суду, а тому суд повинен займати активну процесуальну позицію, зокрема, під час перевірки наявності ознак загрози неплатоспроможності боржника як необхідної умови для застосування до керівника (члена органу управління) боржника солідарної відповідальності, яка має полягати в повному, всебічному та об’єктивному з’ясуванні обставин, що стосуються таких ознак (постанова Верховний Суд від 09.06.2022 у справі № 904/76/21).
1.3 Множинність суб’єктів відповідальності
Якщо обставини загрози неплатоспроможності юридичної особи тривали певний час, протягом якого відбувались зміни керівника (членів органів управління) боржника, а повноваження кожного з таких керівників тривали більше одного місяця, і жоден із них після спливу місяця перебування на посаді керівника юридичної особи не подав до суду заяви боржника про банкрутство, то це є підставою для встановлення судом відповідного порушення положень абз. 1 ч. 6 ст. 34 Кодексу щодо кожного з відповідних керівників (членів органів управління) як передумови для покладення солідарної відповідальності. Таким чином, залишення посади в органі управління боржника не убезпечує особу від відповідальності за бездіяльність або прийняття рішень на шкоду бізнесу та кредиторам.
Поміж іншим, питання встановлення порушення абз. 1 ч. 6 ст. 34 Кодексу як підстави для застосування солідарної відповідальності за наявності декількох суб’єктів вирішується індивідуально щодо кожного із цих суб’єктів. Розглядаючи питання притягнення до солідарної відповідальності, суд враховує не лише сам факт перебування особи на посаді керівника (перебування на посаді члена органу управління) у відповідний період, але й на добросовісність поведінки керівника (чи докладав він максимальних зусиль, щоб подолати у розумний строк фінансові труднощі боржника; чи вчиняв незаконні дії щодо боржника, перешкоджав його діяльності чи посилював негативний фінансовий стан боржника тощо) (постанова Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 911/293/21 (911/682/22).
2. СУБСИДІАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
На початку 2018 року активний поштовх до розвитку судової практики щодо притягнення керівництва та засновників боржника до субсидіарної відповідальності дав правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.01.2018 по справі № 932/862/15 про те, що законодавство України не пов'язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на відповідних осіб з обов'язковою наявністю вироку/вироків відносно суб’єктів цього виду відповідальності.
Наведена правова позиція Верховного Суду змінила підхід господарських судів до оцінки підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності, оскільки раніше суди не вбачали підстав для притягнення до такої відповідальності за відсутності відповідного вироку за доведення до банкрутства у кримінальній справі. Зрештою наведена правова позиція дала початок формуванню сталої судової практики щодо застосування відповідних норм Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та у подальшому Кодексу, що є актуальною і станом на зараз. Однак ані законодавець, ані Верховний Суд не зупинились на цьому, але продовжили удосконалення цього механізму з метою посилення захисту прав і законних інтересів боржника та кредиторів.
Так, згідно з законодавчими змінами до ст. 42 та 61 Кодексу, що набули чинності 15.04.2023:
- деталізовано суб’єктів відповідальності: особи, які вчинили/погодили правочини або майнові дії, визначені ст. 42 Кодексу, що були визнані недійсними за рішенням суду у межах справи про банкрутство;
- деталізовано обсяг майнової відповідальності: у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків;
- доповнено перелік ініціаторів притягнення до субсидіарної відповідальності: тепер не лише арбітражний керуючий (ліквідатор), але й будь-який кредитор боржника.
У свою чергу Верховний Суд у постанові від 20.10.2022 у справі № 911/3554/17 (911/401/21) висловився щодо протиправності вимог судів перших двох інстанцій про сплату ліквідатором судового збору за звернення до господарського суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на особу, винну в доведенні боржника до банкрутства. У своїх висновках Верховний Суд покликається на відсутність у Законі України «Про судовий збір» вимог про сплату судового збору за такою заявою.
Водночас судовий збір підлягає сплаті під час оскарження в судах апеляційної/касаційної інстанції судових рішень, ухвалених за результатом розгляду відповідної заяви про покладення субсидіарної відповідальності як за оскарження ухвали суду і становить 1 розмір ПМПО (пп. 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір») незалежно від того, яке судове рішення ухвалив суд першої інстанції: ухвалу чи рішення.
Вказана правова позиція Верховного Суду зменшує витрати ліквідатора, а тепер і кредиторів, на звернення до господарського суду із заявою про покладення відповідальності на особу (осіб), винних у доведенні боржника до банкрутства, заохочуючи тим самим ліквідатора та кредиторів до використання наданих їм законом прав на ініціювання процедури притягнення до субсидіарної відповідальності.
Підсумовуючи, зазначимо, що безперечно позитивною є тенденція до врахування законодавцем прогалин Кодексу та внесення змін до відповідних положень, зокрема щодо й тих проблемних питань, які підіймались у наших попередніх публікаціях (солідарна відповідальність органів управління, а не лише керівника боржника). Маємо сподівання, що розвиток інституту солідарної та субсидіарної відповідальності в процедурі банкрутства та відповідної судової практики збільшить середні показники стягнених боргів у процедурі банкрутства, чим неодмінно підвищить її ефективність.
Автори: Юрій Колос, Яна Гембаровська